Таємниця «вовчого лігва» Гітлера
Історія гітлерівської ставки «Вервольф» (у німецькій та слов’янській міфології — перевертень, вовкулака) щільно вкутана таємницями та півстолітнім забуттям, скріплена ріками людської крові, особістським грифом «Совершенно секретно» й місцевими забобонами. (З Інтернету).
Під час розкопок і перезахоронення жертв сталінських репресій у своє «вовче лігво» — ставку «Вервольф» («Вервольф» (нім.) 1) перевертень; 2) озброєний вовк), збудоване неподалік українського міста Вінниці, приїздив Адольф Гітлер. В Енциклопедичному словнику про цю сумновідому постать в історії людства повідомляється: «Гітлер Адольф (справж. прізв. — Шікльгрубер; 1889-1945) — фашист. диктатор Німеччини 1933-45, гол.воєн.злочинець. З 1920 — голова Націонал-соціалістичної партії. Безпосередній ініціатор розв’язання 2-ї світової війни 1939-45, підступного нападу на СРСР 22.VІ.1941. З грудня 1941 — верховний головнокоманд. нім. збройними силами. Після розгрому фашист. Німеччини покінчив життя самогубством (Український Радянський Енциклопедичний Словник. — Т.1. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1986. — С.411).
Назва ставки була невипадковою. «Вервольф» дослівно означає «озброєний вовк». До того ж у молодості Гітлер навіть носив псевдонім «Пин Вовк», а його ім’я — Адольф — зі стародавньогрецької перекладається як «здоровенний вовк». Чи цікавився тоді Гітлер розкопками жертв сталінщини? Можливо й ні, бо цьому могли завадити невтішні повідомлення з фронтів, та й сам цей душогуб знищив мільйони людей. Були безслідно знищені й 1100 військовополонених, яких примусили споруджувати його ставку біля Вінниці. Місце їх поховання досі точно невідоме, хоча є свідчення, що полонені були розстріляні й закопані неподалік «вовчого лігва» у великому рові. (Труд. — 2000. — 20 січня). А «Аргументы и факты в Украине» № 45 за 2005р. засвідчують, що у «вовчому лігві» Гітлера під Вінницею загинули 50 тисяч чоловік.
Німецьких інженерів, які проектували цей надсекретний об’єкт, нагородили орденами, посадили на літак, який нібито вилітав у Німеччину, підклали під нього потужну міну з годинниковим пристроєм, вибух якої ліквідував небажаних свідків. На спорудженні надсекретної і добре замаскованої ставки Гітлера «Вервольф» працювало понад 4 тисячі чоловік. Весь величезний об’єкт пильно охоронявся спеціальними військовими підрозділами, а бомбосховища – «батальйоном супроводження фюрера». У центрі міцного комплексу споруд був бункер (бункер (англ.) – спец. обладнане підземне сховище) самого Адольфа Гітлера. Щоб бути ближче до діючої армії, він вперше прибув сюди 16 липня 1942 року, вдруге перебував з 19 лютого по 13 березня 1943 року і втретє — 27 серпня 1943 року (Хімік. — 1997. — 1 серпня).
Авторитетний дослідник з м. Вінниці Ярослав Бранько опублікував свої дослідження про ставку Гітлера «Вервольф». Завдяки плідним пошукам цього дослідника, ми довідалися, що надсекретна будова була на відстані приблизно 8 км на північ від Вінниці, праворуч від шосе Вінниця-Житомир, біля села Коло-Михайлівка, у лісі будувалася довжиною 2, 5 км і шириною 300 м. Будова складалася з двох зон: центральна була обтягнута сіткою заввишки 2,5 м, а над нею було натягнуто два ряди колючого дроту.
Північніше було збудовано електростанцію, а на березі Південного Бугу — станцію водогону. З півдня був невеликий аеродром для літаків зв’язку. До речі, «Вервольф» мав і броньований кабельний зв’язок із Берліном.
Всі об’єкти добре охоронялися, у тому числі винищувачами з аеродрому, розташованому біля села Малинівки. Ставку спочатку мали намір будувати в Лубнах на Полтавщині, але, мабуть, завадила поразка під Москвою, тому її спорудження перенесли під Вінницю.
З початком будови у 1941 р. її назвали «Айхенгайн» (дубовий гай), а потім вже —«Вервольф». З метою конспірації розпускали чутки, що на цьому місці будується будинок відпочинку для німецьких фронтовиків. Спеціальна охорона очищала об’єкт від «небезпечних осіб». Тому сюди не міг підібратися навіть легендарний радянський розвідник Микола Кузнєцов. У січні 1942 року були розстріляні 227 осіб — євреї з с. Стрижавці. Згодом було заарештовано і знищено ще велику групу. Німці планували виселити навколо об’єкту 58 тисяч українців і поселити в цій місцевості 12-14 тисяч осіб німецького походження. Але цей задум їм не вдалося здійснити через ускладнення на фронтах.
Цінні свідчення про «Вервольф» у 1942 р. залишив у своєму щоденнику єфрейтор Харлауб: «Споруда, як говорять, була побудована взимку багатьма тисячами євреїв, їхня братська могила розміщена поруч. Багато з них отримали пошкодження від морозів». А у 1945 р. на допиті в Москві Ганс Роттенхубер говорив: «Ставка «Вервольф» у районі Вінниці була замаскована під виглядом будинку відпочинку для поранених офіцерів. Для Гітлера був побудований окремий бункер, усі співробітники ставки жили в звичайних сільських хатах і частково — в бараках».
У книзі ж генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна «Втрачена перемога», виданій у 1955р. в Бонні, наводяться рядки: «Робітники й військові, де ми тепер перебуваємо, розміщені в просто, зі смаком побудованих будинках (Там само). Після звільнення Вінниччини від фашистських загарбників спеціальна оперативна група Народного комісаріату державної безпеки СРСР, яка прибула у «Вервольф», в довідці «Про результати оперативного обстеження колишньої Ставки Гітлера поблизу Вінниці» повідомила, що вона виявила залишки 80 знищених будинків, а також трьох бомбосховищ, які підірвані німцями при відступі. У довідці, зокрема, повідомлялося: «Всі бомбосховища — підземні, залізобетонні, масивної конструкції. Форма бомбосховища — коробчата. Фундамент — цілком залізобетонний, товщина перекриття 4,5 метра, товщина стін — 2,5-3 метри. Зверху на перекриття був насипаний шар землі і для маскування були насаджені кущі і дерева (сосни).
Перше бомбосховище, яке було розміщене поза центральною зоною ставки, з товщиною перекриття 4,5 метра, товщиною 2,5 метра, арматура залізна… У верхній частині перекриття, нарівні з поверхнею, були вмуровані двотаврові балки на рівні висотою 24 см, відстань між балками 35 см, розмір бомбосховища в плані 7×17 метрів. Друге бомбосховище містилося у центральній зоні ставки. Товщина перекриття 4,5 метра, товщина стін 2,5 метра, арматура залізобетонна розміром 10 мм, розмір бомбосховища в плані 8×10 метрів.
Третє бомбосховище, яке було також у центральній зоні ставки, перекриття товщиною 4,5 метра, товщина стін 2,5 метра, арматура залізна, розмір бомбосховища в плані 8,5×8,5 метра. На підлозі зруйнованого третього бомбосховища знайдені залишки паркету й шматок килима оранжевого кольору. Це бомбосховище було, мабуть, особисто Гітлера.
Всі бомбосховища німці висадили в повітря під час відступу. Розкидані в кількох місцях авіаційні бомби і стабілізатори від авіабомб дозволяють припустити, що німці при знищенні споруд ставки Гітлера як заряди вибухових речовин використовували авіабомби. Дивлячись на характер руйнувань і радіус розкидання кусків залізобетонних конструкцій на великі відстані, можна передбачити, що величина зарядів вибухових речовин доходила до кількох тонн.
Так, наприклад, кусок залізобетону розміром 8х5х2 м обсягом 80 кубічних метрів силою вибуху було відкинуто на відстань 60 метрів» (Там само). Дехто з дослідників вважає, що такої ставки Гітлера під Вінницею не було, мовляв, будівництво її не мало сенсу, бо вона була б далеко від шляхів сполучення та водних артерій і т.п. Їх спростовує показання офіцера Генара Бернера, який служив в охороні «Вервольфа»: «Літо 1942 року під Вінницею було спекотним, Гітлер дуже страждав від спеки» (Труд. — 2000. — 20 січня).
Біля розсекречення таємниці
Про гітлерівське лігво під Вінницею довідалися українські повстанці-орунівці. Михайло Томащук, приміром, пише: «З початком німецько-совєтської війни Грабець (Омелян Грабець — командир УПА-Південь, полковник «Батько» — Г.Б.) — член Головного Військового Штабу ОУН, командир Головного Військового Осередку, провідник Центральної округи ОУН на східноукраїнських землях за завданням Проводу проник у гестапо (Грабець досконало володів німецькою мовою. — Г.Б.), і німці призначили його комендантом міста Рівного.
Вищим гестапівським чинам було відомо, що Гітлер збирається будувати під Вінницею надсекретний бункер. А для будівництва виділили велику групу смертників із совєтських військовополонених. Про це довідався Грабець та зорганізував утечу полонених (Шлях перемоги. — 1999. — 7 квітня).
Подвійна гра
«Справжній розвідник той, кого в цьому і не запідозриш. Але зовсім необов’язково, щоб він був сіреньким, непримітним типом. Мовляв, на такого поглянув — і забув. Бути завжди на виду, — теж непоганий спосіб замаскуватися. Письменники-шпигуни маскувалися книгами» — пише Українська газета плюс 19-25 вересня 2008 р.
Саме таким і був «боєць невидимого фронту» — Віктор Домонтович (псевдонім письменника В.Петрова) — автор романів «Дівчина з ведмежам», «Аліна і Костомаров», «Романи Куліша» та інші. У німецькому мундирі він побував у Києві, Севастополі, Кременчуці і навіть у Берліні!
Цей розвідник працював у Мюнхені до 1949р. Саме його радянські спецслужби готували до здійснення замаху на Гітлера у Вінниці. В.Домонтович був нагороджений орденом Вітчизняної війни, проживав у Києві і помер у 1969 році. Інформація про цього чекістського розвідника досі засекречена (Українська газета плюс. — 2008. — 19-25 вересня).
Найбільшу таємницю має архітектура штаб-квартири Гітлера: вона об’єднувала в одне ціле відокремлені приміщення і глибокий підземний бункер з бетонними стінами і перекриттям завтовшки від 2,5 до 4 метрів. Пробне буріння показало, що під «Вервольфом» розташоване величезне плато граніту, в який було вмонтовано бункер. Саме в цьому й криється підступність. Спектральні аналізи свідчать про те, що в цьому камені багато активного радію. Це означає, що на відкритому повітрі цей камінь не становить загрози, а там, де повітря не вистачає, небезпеку спричиняє важкий радіоактивний газ радон-222 без кольору і запаху, який у 7,5 раза важчий за повітря. Він нагромаджується у закритих приміщеннях, становлячи загрозу для здоров’я тих, хто в них перебуває (Труд. — 2000. – 20 січня).
В спекоту еманація радону втричі активніша, ніж у звичайних умовах, а доза опромінювання від радону у закритому приміщенні набагато вища. А якщо додати до цього температуру у приміщенні та ще будівельні матеріали, то гранично припустима концентрація радіоактивних речовин у цьому підземеллі була вищою норми у п’ять разів. Ось чому Гітлер, за свідченням офіцерів охорони «Вервольфа», дуже «страждав від спеки», а ще в нього підскочив артеріальний тиск, боліла голова, погіршився зір, тремтіли ноги і руки, боліло горло, отруєне газами ще у Першу світову війну.
У зв’язку з цим Герінг влітку 1942 р., між іншим, підмітив, що фюрер постарів на п’ятнадцять років. А взимку 1943 р. Гітлер вже вживав по 120-150 таблеток і продовжував старіти, хоч лікарі не відзначали в нього ні хвороби Паркінсона, ні імпотенції. А що ж за хвороба переслідувала фюрера? Коли пізніше з «історією хвороби» Гітлера ознайомилися фахівці радіаційної медицини, то визначили, що в нього була променева хвороба. Отже, у «Вервольфі» серед всіх споруд небезпечним був лише бункер першої особи фашистської Німеччини (Там само).
Ейфорія — ще одне свідчення опромінювання. Під час її дії людині, як говориться, «море по коліна». Якщо Гітлер одержав смертельну дозу опромінювання у травні, то перший стан ейфорії, вважають фахівці, міг виникнути у нього у липні. Саме тоді Гітлер міняв план битв. Спочатку він вирішив здійснити наступ на Кавказ, потім на Сталінград. Захопивши їх, він хотів вирушати в Індію. Цей план носив назву «Директива-41». Але у «Вервольфі» він складає «Директиву-45» (там само), розглядаючи захоплення Кавказу і Сталінграда одночасно. Сталінград же поламав плани Гітлера.
Звідси виникає висновок: Гітлера хтось задумав знищити. І тут з-за спини фюрера виринає ще одна зловісна постать — Герінг, фігура № 2 після Гітлера. Як виявляється, спочатку вирішено було споруджувати таємну будову в іншому місці, але потім саме Герінг підказав її будувати під Вінницею. А в двадцяти кілометрах від «Вервольфу» була ставка самого Герінга, але його будівля споруджувалася з бетонної морської гальки, яку спеціально привозили сюди. (Там само).
Дослідники припускають, що він знав якості будматеріалів, знали про це й німецькі, італійські та інші європейські фахівці. Судячи з того, що Герінг був дуже малорозбірливим у засобах для досягнення своєї мети, можна прийти до висновку, що він, бажаючи зайняти пост фюрера, хитро задумав усунути його зі своєї дороги.
При відступі з Вінниці гітлерівці за наказом фюрера висадили бомбосховище «Вервольфу» у повітря. Я був на цьому місці, бачив гігантські брили залізобетонних конструкцій. Це свідчить, що заряди вибухівок сягали кількох тонн. Тоді мене вразив плавальний басейн «Вервольфу», який непогано зберігся. І хоч є вже багато публікацій про цю, одну вже з розсекречених ставок Гітлера, але у зв’язку з її колишньою таємничістю можна ще почути чимало різноманітних версій і припущень. Навряд чи вони будуть розгадані, якщо б тут і зробили розкопки завалів над підземною ставкою Гітлера.
Я намагався натрапити на якісь документи у державному архіві у Вінниці, але їх там немає. Якби щось було, то від численних дослідників цієї проблеми не можна було б відбитися. Деякі «лігва» Гітлера знаходять застосування.
Наприклад, німецька газета «Вельд ам Зоннтаг» повідомляла, що в липні 2001р. розпочнуться будівельні роботи з перетворення командного пункту Гітлера в Альпах «Орлине гніздо» на фешенебельний готель для туристів. Готель на 140 місць (поблизу баварського містечка Берхтесгаден) будується в історичному місці, яке викликатиме у людей різні почуття. Адже, крім бункера фюрера, там була й літня резиденція Германа Герінга. Проте міністр фінансів Баварії Курт Фальтгаузер не вважає будівництво святотатством. Адже там не було таких фабрик смерті як, наприклад, Аушвіц, що могли б викликати жахливі спогади у жертв фашизму» (Експрес. — 2001. — 5-12 липня).
Останнім часом і біля колишньої ставки Гітлера «Вервольф» виростають великі споруди — будівлі «нових українців»…
Пророцтво ясновидиці Ванги
Свою оповідь хочу завершити цікавою цитатою: «Когда искатели подземных сокровищ обратились к бабе Ванге с вопросом: «Каким способом лучше раскопать бункер Гитлера под Винницей?», прорицательница запретила им даже думать об этом. Побледнев, она сообщила, что наивных кладоискателей ждет страшная смерть. Еще более жестокая, чем копателей пирамид. Потому что у Винницкой ставки Гитлера — самая страшная аура из всех семи гитлеровских бункеров. Совсем недавно, например, там бесследно пропали несколько человек». (Аргументы и факты в Украине. — 2005. — № 45).
Геннадій Бурнашов.
«Вечірній Івано-Франківськ»