Вірші Івана Тонюка
І все ж це…
Любов – це біль,
Любов – це рай,
Любов – це казка,
Любов – це ласка,
Любов – це печаль,
Любов – це зітхання,
Любов – це прощення!!
Любов – це прощання!!
Я хочу бути Твоїм світлом
Хочу бути Твоїм світлом!!
Ти – ковток живої води,
Кохаю Тебе, як вперше… і,
Завжди…
Твоє серце – чистий діамант
Рубінової барки,
Немов ті польові маки!!
Твої очі гарячої барви,
Кольору дикого літа,
Як два озера любові, —
Боздонні і глибокі.
Тону в них,
Купаюсь,
Розчиняюсь,
Як в чистих водах Дунаю.
***
Десь зовсім поряд
Танцюють ноти
Її чарівної душі,
Немов у вікні.
На дні карих очей,
Темних ночей
Бачиш тінь свою.
Жовта осінь опаде…
***
На осонні багряної осені
Поснуть зі мною тихі сосни.
Небесно-зоряну вуаль
Накине небо… поодаль.
Манто в сріблястих гронах льоду
Калині дарує місячну оду
Сліпучо-граційного танго.
Заспіває дзвоном янгол.
Водоспадом-росою калини,
Він – покохав! Хіба він винен??…
***
Серцями саду сонне сонце
Втікає вітром крізь віконце,
Вітають зорі зиму в залі
Зимово тихо самі овали.
Туман танцює.
Мороз малює кригу річки,
Калини не забудеш стрічку,
Що Ти пов’яжеш на волоссі,
Спасибі, Мила, за цю осінь!
Іван Тонюк.
