Суд — чи госпрозрахункове підприємство

Наша судова система досить консервативна і закрита від суспільства.

У Верховній раді України з’явилися проекти реформування судової системи, а по суті її подальшого знищення. До всіх негараздів хочуть перетворити, за цими проектами, Верховний суд України на чиновницьку установу як додаток до кількох судових систем, що діють незалежно одна від одної. Все це поєднується з нищівним адміністративним тиском на суди.

Звичайно, факти хабарництва В судах стали масовим явищем. У Львові в результаті спеціальної операції працівників Головного управління з розслідувань особливо важливих справ Генеральної прокуратури України та співробітників Служби безпеки України викрито факти хабарництва у Львівському апеляційному адміністративному суді. На хабарництві «погорів» його голова Ігор Зварич і ще семеро суддів. Понад сто працівників СБУ та четверо слідчих з особливо важливих справ Генпрокуратури провели в семи суддів незваного суду, у тому числі і його голови, обшуки за місцями роботи та проживання.

Практика «проплати» судових справ в Україні настільки вкоренилася, що в голови згаданого суду навіть знайшли своєрідний «записних», куди занотовувалося, які рішення і в якій справі мають бути ухвалені, хто за це «просив» тощо. Оперативники та слідчі зіткнулися з відлагодженою системою, за якої результат судового процесу визначався кулуарно.

Хто найбільше завинив перед судовою системою, хто розвалив наше правосуддя непродуманими реформами, хто так і не спромігся запровадити суд присяжних і вперто не допускає представників народу до участі в судочинстві? Народні депутати ухвалили такі процесуальні кодекси, за якими рішення Івано-Франківської обласної державної адміністрації або Указ Президента можуть бути оскаржені одночасно в Надвірній, в Севастополі чи будь-якому іншому місті, де проживає потенційний скаржник. Саме народні депутати ухвалили процесуальні закони, за якими одне й те саме питання може вирішуватися на вибір: в окружному суді або у відповідному районному суді.

Що, на мою думку, слід зробити першочергово для реформування судової системи — створити державний реєстр судових рішень, аби подолати прірву між народом і третьою владою. І ми крок за кроком прийдемо до повної прозорості вітчизняного судочинства. Але, на жаль, до реєстру потрапляють ще далеко не всі судові рішення, що приймаються. Судді повинні не пише прийняти рішення, а й надрукувати його, а потім зісканувати, надіслати до державного реєстру судових рішень. В кожному суді є людина, відповідальна за відправку рішень до реєстру. Проте вона, зрозуміло, підкоряється голові суду, а вже голова, керуючись тільки одному йому зрозумілими причинами, вирішує, які саме рішення слід направляти в реєстр. Так що це також не дуже швидкий шлях реформування судової системи.

Судова влада потребує термінового хірургічного втручання у вигляді нового законодавчого підґрунтя. Проте навіть пакет найкращих законів може виявитися холостим пострілом, якщо Україна не створить систему дієвого громадського контролю.

Суспільство практично нічого не знає про діяльність судової гілки влади і жодним чином не впливає на процес її формування. Люди, відчуваючи, що в цій сфері існують глобальні проблеми і її треба реформувати, навіть уявити не можуть, що саме треба робити. Йдеться про те, що суспільство повинне отримати певні механізми впливу на судову владу, тобто реальну можливість її контролювати: причому не лише діяльність судів чи конкретних суддів, а й сам процес судочинства.

Найбільш дієвим механізмом контролю загалом у світі, причому як у демократичних, так і не дуже демократичних країнах, є суди присяжних і народні засідателі. Саме через суди присяжних громадяни мають доступ до процесу судочинства: еони не тільки бачать на власні очі, як це відбувається, але й можуть брати у ньому безпосередню участь. Прикладом може бути навіть Росія, там суди присяжних функціонують досить успішно.

Кілька років тому з’явилася цікава статистика: в Україні вкрай низька кількість виправдальних вироків (0,3-0,5%). Причому такий їх рівень зберігся ще з радянських часів. А це свідчить про каральний характер суду. До недавнього часу точно такий же їх відсоток був і в Росії. Але із запровадженням там судів присяжних кількість виправдальних вироків зросла у рази і тепер становить близько 15-20%.

В Україні багато справ вирішують шляхом домовленостей між сторонами і представниками судової влади. У рамках суду присяжних такі домовленості не мають сенсу, тому що вже не суддя вирішує, винна чи ні та чи інша сторона. А домовитися із присяжними важко: з одного боку — дорого, а з другого — складно з точки зору самої організації процесу, а, по-третє, це не має жодного сенсу. Рівень корупції суттєво знижується.

Реформувати судову систему без створення громадського контролю — неможливо.

Мирослав Лучко

Share