Подорож очима і серцем!
Знаєте, що найцікавіше після поїздок? Дивитися пости тих, з ким була разом. Ми бачили одне й те саме, а кожен помітив своє…
Цього разу наша компанія майстринь «Школи борщівської народної сорочки» вирушила у с. Бабин, Косівського району, до приватного етно-музею Богдана Петричука.
Подорож у компанії однодумців — це завжди щось особливе. Коли поряд люди самодостатні, цікаві, реалізовані, — кожна зупинка наповнюється змістом.
Ми не могли проїхати повз Косівський музей народного мистецтва та побуту. Музей заснований на основі приватної колекції Євгена Сагайдачного. Особливо вразила інтерактивна зала косівської кераміки. Кажуть, скоро відкриють ще одну інтерактивну залу.
Дорога до Бабина — це окремий квест. Гори, краєвиди — неймовірні. Але й трохи стресу від бездоріжжя. А пошук хати Петричука з інструкцією «треба стати на третьому містку зліва» — взагалі маленька пригода.
Нарешті — дерев’яна хата, на порозі Богдан Петричук: втомлений, але усміхнений. Світлиця облаштована під музей, і головне — тут усе можна взяти в руки.
Дівчата одразу потягнулися до вишиванок, а я — до автентичних прикрас. Ми говорили про місцеві традиції, майстрів, вишиття і, звісно, про життя.
А найбільше мене зачепила історія Богдана: «Псіханув» і почав сам вишивати сорочку. Я запитала: «Чому?» — «Бо купити дорого».
І рецепт від нього — безцінний:
- 2 нитки, поки стине ранкова кава.
- Потім основна справа дня.
- Після обіду — 2 квіточки.
- Увечері — ще 4-5 ниток, замість стрічки TikTok.
Закінчили ми день там, де смажена риба була настільки смачною, що хочеться повернутися.
Дорогою назад нас накрила страшенна злива, а потім… величезна веселка — як фінальний акорд цієї мандрівки!
