У віночок вічної пам’яті про Анну Богдан

20 липня 2025 року відійшла у засвіти славна косів’янка Анна Семенівна Богдан, одна із тих, хто формував культурно-мистецький простір Прикарпаття своєю щоденною жертовною працею, що звучить тепер у минулому часі.

Вона належала до того покоління творців, яке тримає власну планку національної гідності і котрі залишають яскравий слід на культурній мапі міста, навіть усієї держави.

Її загострене, неординарне мислення й візуальний творчий образ притягував до себе. Всі любили Анну Семенівна за шляхетність й делікатне відчуття слова, влучність жартів, дотепність і уміння бачити суттєве, вирізняти важливе там, де інші проходили мимо. Творча праця, організаторські здібності Анни Богдан, уважність до нюансів, віддзеркалювало її характер.

В неї були ясність і внутрішня міра. Цієї дивовижної, вольової й жертовної жінки не стало… та залишилась її невидима присутність у творах, дітях, онуках, правнуках, у голосі тих, хто згадує про неї з любов’ю та теплотою…

Дякуємо за величність, щедрість, шляхетність духу та працю, яка стала частиною української історії.

До питання утворення філії «Союзу Українок» в Косові, звертаюся до незабутнього Ігоря Пелипейка (1928 – 2006). Автор констатує: «У 1919 році в Косові було створено філію «Союзу Українок». Про її діяльність до першої світової війни майже немає відомостей. Вона охоплювала не лише місто, а й повіт. Її членкинями були переважно вчительки. У селах місцева влада забороняла проводити будь-які масові заходи, навіть звичайні збори. У місті справа йшла легше. «Союз Українок» збирав кошти для відкриття сиротинця. Та це було вже в 1920-х роках. Влаштовувалося «Свято Матері», аматорські театральні вистави, вечорниці». [1,276].

Пожвавішала діяльність «Союзу Українок» у Косові в 1930-х роках. Так, наприкінці 1931 року, філія нараховувала 45 членкинь. Головою була Емілія Стефурак, дружина лікаря, що родом з Соколівки. Е. Стефурак була австрійкою, лікар одружився з нею, познайомившись у Відні під час навчання. Найактивніший розвиток припадає на другу половину 1930-х років, коли філію очолювала Софія Коржинська, яка крім того займалася комерцію, управляла кооперативною крамницею у Жабйому. «Союзянки організовували вистави, проводили різноманітні конкурси ( домашнього господарства, куховарства, ткацтво, тощо). Відбувалися сходини, відзначення національних ювілеїв. Діяла бібліотека, членкині виступали з рефератами у селах, мали власну крамницю «Жіночий труд» [1,278].

Найдіяльнішими союзянки були (в алфавітному порядку, а не за ступенем активності) Марія Бабчук, Марія Баранюк, Надія Библюк (дружина адвоката І.Библюка), Юля Вінтоняк, Анна Волощук, Олександра Гнатківська (мати видатної діячки ОУН Дарії Гнатківської), Любов Гнатюк, Олена Гукевич (мати Надії та Ярослави Гукевич-Библюк), Альбіна Кошак, Оксана Кошак, Марія Кощук (у заміжжі. Фединська), Ольга Максим’юк (сестра діяча ОУН Володимира Максим’юка), Анна Моровик, Ірина Небилюк (дружина адвоката), Марія Прухницька (скарбник), Корнелія Романів, Наталка Рудницька (бібліотекар), Ольга Тим’як, Марія Яремин. Сиротинцем особливо піклувалися члени СУ Олександра Гнатківська, Стефа Горбова, Марія Григорцева (дружина техніка-будівельника, землеміра Степана Григорцева), Марія Лепехова (емігрантка з Великої України), Ольга Мартинюк, Ліна Острук, Марія Сельська, Катерина Тимків, Марія Тимків. Вони їздили селами, збирали продукти для дітей, піклувалися про їх виховання, для чого запросили сестер-служебниць, зокрема Василису Жару, Христину Опаску, Ірину Литвин з Борислава. Варто зазначити, що в діяльності СУ брали участь і мужчини, зокрема Степан Григорців, Богдан Никорак, Дмитро Мартинюк (провідник ОУН), Юрій Каплич, Федір Савочка (лікар), Ромуальд Сельський (суддя) та інші.

Польській владі дуже не подобалася діяльність СУ. У травні 1938 року організація була заборонена. Щоправда, в грудні того ж року дано дозвіл на відновлення її роботи. Але незабаром настав вересень 1939 року і цілковита заборона більшовицькою владою всіх громадських організацій, заборона, що тривала аж до розвалу „імперії зла”.

«Союз Українок» відродився в Косові 8 вересня 1991 року. Ініціатором цієї акції і головою організації стала Анна Богдан, педагог, майстриня виробів з «бісеру, дочка репресованого комуністичним режимом «петлюрівця» Семена Богдана, який загинув у концтаборі. Першими членами відродженого СУ були Орися Бігарий з Москалівни. Катерина Братівник (лікар, член НРУ), Дарія Волощук, пенсіонерка. Ірина Задорожна, колишня репресована, Ольга Киселюк, колишня репресована, діячка ОУН-УПА, Анастасія Малявська, художниця-вишивальниця, Дарія Плосконос, лікар, Любов Строєва, лікар, дочка репресованого Івана Цикаляка, Тамара Ткаченко, працівник бібліотеки, Ніна Федірко, колишня репресована, племінниця активістки СУ 1930-х років Юлії Вінтоняк, Наталія Феркуняк, учителька. Після створення районної організації СУ, яку очолила Ганна Богдан, головою міської організації стала журналістка Людмила Городенко.

Косівський СУ брав найживішу участь у проведенні Першої Міжнародної конференції „Проблеми Гуцульщини” (1993), Всесвітнього конгресу гуцулів (1993), Всесвітнього з’їзду СУ (1994), влаштовує виставки мистецьких робіт союзянок. Відроджено крамницю «Жіночий труд». Проводиться благодійна робота з метою матеріальної допомоги одиноким незабезпеченим жінкам похилого віку. Налагоджено міжнародні зв’язки з жінками української діаспори. Союзянки є найактивнішими учасницями культурно-мистецьких та екологічних акцій.

Цілковито висвітлити роль косівського жіноцтва в подіях від початку 90-х до 2025 року неможливо.

Схиляємо голови, вклоняємося до землі славній косів’янці Анні Богдан, за жертовну працю, за незламний український дух, за той неоцінений скарб, внесений до мистецько-культурної спадщини України.

У вінок вічної пам’яті вплітаю слова вдячності, гордості, щирої молитви.

Марія Іванчук,
мистецтвознавець, член НСХУ,
член НТШ ім. Шевченка