Без робітничих кадрів Україна не виживе

ДНЗ «Кутський професійний ліцей» цього року відзначив своє 70-річчя.

Трохи історії

Після закінчення Другої світової війни Україна лежала в руїнах і потребувала робочих рук. Мільйони дітей осиротіли, потрапили під негативний вплив вулиці. Ремісничі навчальні заклади покликані були вирішити ці та багато інших проблем. Неповнолітні в них продовжували здобувати середню освіту, безкоштовно отримували професію, харчування і навіть одяг (форму), перебували під наглядом та опікою досвідчених педагогів, майстрів і вихователів, отримували гарантоване скерування на роботу.

У 1947 році в селищі Кутах було відкрито однорічну сільськогосподарську школу. У ній готували плодоовочівників, пасічників, майстрів тепличного господарства, технологів з переробки сільськогосподарської продукції. Через два роки в селищі створили однорічну будівельну школу.

У 1955 році до Кутської сільськогосподарської школи приєднали Рогатинську зооветеринарну, Богородчанську сільськогосподарську і Кутську будівельну школи. У 1972 році на базі цих навчальних закладів створили Кутське СПТУ-6 (згодом СПТУ-36).

28 квітня 2014 року Кутське професійно-технічне училище №36 перейменували на Державний навчальний заклад «Кутський професійний ліцей» II атестаційного рівня.

Директорами СПТУ були П.Легейда, А.Крищенко, С.Бульдяк, Б.Кобилюк, І.Лайтер, Г.Гуцуляк, М.Лукань, П.Чурко. З 2010 р. навчальний заклад очолює Наталія Георгіївна Кравчук.

Сьогодні ліцей, у якому навчаються 370 учнів, готує кваліфікованих робітників на основі базової (9-ти класів) і повної загальної середньої освіти (11-ти класів) з таких професій: слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування; плодоовочівник, тракторист-машиніст с/г виробництва; водій автотранспортних засобів (категорія «С»); штукатур, кухар; лицювальник-мозаїст і лицювальник-плиточник; перукар (перукар-модельєр).

Учнів забезпечують стипендією. Час навчання в училищі зараховується у загальний трудовий стаж.

Теоретичне навчання включає загальнотехнічну, професійно-теоретичну, професійно-практичну та загальноосвітню підготовку. Практичні заняття проводять у навчально-виробничих майстернях, а виробничу практику — у фермерських господарствах і приватних підприємствах Косівського, Верховинського, Вижницького та інших районів, з якими ліцей укладає відповідні угоди.

В училищі діють гуртки художньої самодіяльності, спортивні секції.

Дирекція ліцею уважно стежить за змінами на ринку праці і періодично запроваджує навчання з нових професій, що користуються попитом у роботодавців Прикарпаття.

Святковий концерт

З нагоди ювілею у Кутському професійному ліцеї організували і провели чудовий концерт. Запросили на свято нинішніх викладачів і тих, які перебувають на заслуженому відпочинку; учнів і випускників. І хоча у залі були порожні місця (свято проходило у робочий день і робочий час), здавалося, що він переповнений людьми. Таку ілюзію створювало слайд-шоу. Упродовж усього урочистого дійства на великому екрані, встановленому біля сцени, з’являлися фото з життя ліцею різних періодів. То були відскановані сторінки з випускних альбомів, фото, зроблені у навчальних класах, майстернях, під час практичних занять, репетицій чи занять гуртків, фізкультурних і спортивних баталій. Це допомагало усвідомити, як багато людей пройшло фахову і життєву школу у цьому ліцеї, яким цікавим і насиченим був період їхнього навчання чи праці.

Учасників урочистого дійства, а також усіх, хто вчиться і працює у ньому, поблагословили отці Михайло Будзан і Василь Воєвода. Цікаво, що в Кутському ПТУ навчалися син отця Михайла і “отець Василь. Останній згадав і підкреслив це у своєму виступі.

Промова директора ліцею Наталії Георгіївни Кравчук була лаконічною і не пафосною. Під час урочистого дійства керівник закладу поводилася навдивовижу скромно. Не перетягувала на себе увагу поважних гостей, а демонстративно позиціонувала себе, як представника великого і славного колективу.

«70 років — це вік людини. А для нашого ліцею — це історія кількох поколінь, історія здобутків. Економіка кожної прогресивної держави в першу чергу потребує кваліфікованих робочих кадрів, і ми виконуємо цю місію», — сказала Н.Г.Кравчук.

На урочистому заході згадали багатьох педагогів і майстрів, колишніх директорів, які творили історію училища. Кожен з них поклав свою «цеглину» у рідний навчальний заклад. Без їхньої злагодженої і фахової роботи Кутського професійного ліцею сьогодні моглоб і не бути — він просто не вижив би у бурхливому морі історичних, політичних та економічних катаклізмів. Тому кожен промовець не шкодував слів похвали і вдячності на адресу колективу. Хвилиною мовчання згадали тих, хто відійшов у засвіти і не зміг розділити радість цьогорічної круглої дати.

З вітальними словами і подарунками виходили на сцену гості: заступник голови районної ради Володимир Петричук, заступник голови райдержадміністрації Ярослав Бринський, головний спеціаліст відділу освіти РДА Володимир Лаврук, Кутський селищний голова Ярослав Вардзаль, головний лікар Кутської міської лікарні Ігор Грабовецький, директор Кутської ЗОШ Лук’ян Юсипчук, голова профкому Кутської ЗОШ Лариса Корчева, директор Кутської музичної школи Людмила Миронюк колишні директори училища Григорій Гуцуляк і Микола Лукань та інші.

Кутський селищний голова Ярослав Вардзаль: «Я ваш сусід, живу поряд, бачу всі зміни, які тут відбуваються. Останнім часом вони тільки позитивні. Я пам’ятаю, якими раніше тут були фойє, спортзал, кабінети, класи. Дирекції, за підтримки і з допомогою всього колективу ліцею, вдалося привести цей навчальний заклад у прекрасний вигляд і стан. Наталіє Георгіївно, — звернувся селищний голова до Н.Г.Кравчук, — ви молодець».

«Сьогодні училище набрало другого дихання, віджило, — вважає директор Кутської ЗОШ Лук’ян Юсипчук, — і треба, звичайно, подякувати його керманичу, Наталії Георгіївні, яка очолює цей славний колектив. Мені найбільше приємно, що ці люди несуть не «з», а «в» ліцей, стараються для нього, і ми бачимо сьогодні, який це дає результат».

Лариса Корчева: «70 років у житті людини — це серйозний вік. 70 років у житті колективу — це велика вагома віха. Ваше 70-річчя гонорове, бо за минулі десятиліття педагогічний колектив училища акумулював унікальний досвід, методику навчання і виховання, налагодив підготовку фахівців виробничих професій, які необхідні на Прикарпатті, дав тисячі путівок у життя людям, які без вас, можливо, загубилися б у житті».

Член-кореспондент Академії аграрних наук, доктор економічних наук, професор і колишній директор училища Григорій Гуцуляк: «Останній раз я був тут 31 рік тому. Мене вразило те, що побачив сьогодні. Є така фраза: зроби, як я, зроби краще за мене. Вам, Наталіє Георгіївно, вдалося зробити краще за нас. В Україні є надлишок дипломів і дуже бракує фахівців. Спеціальності, яких ви сьогодні навчаєте, дуже і дуже потрібні. Потреба відремонтувати водопровідний кран, замінити кахлі і т.п. виникає щодня. І кожен хоче, щоб це було зроблено якісно, виглядало естетично. Тому ми повинні готувати спеціалістів, а не людей з дипломами. Фахівець скрізь знайде роботу, він потрібен і в нас, і за кордоном».

Ярослава Бринського також непокоїть ця проблема: «У нас є багато юристів, економістів, але важко знайти доброго зварювальника, електрика, штукатура. Робітничі професії в Україні, як ніколи, затребувані та дефіцитні. Це повинні розуміти, ті хто пишуть закони. Такі училища потрібні нашій державі, як кисень».

Якщо не будемо мати своїх робітників, прийдуть іноземні

Людей праці, тих, хто має золоті руки, шанують в усі часи і в усіх державах. Вони допомагають ученим втілювати “грандіозні наукові проекти і технічні плани, полегшують пересічним громадянам життя, допомагаючи вирішувати безліч побутових проблем.

Ремесло — це надійний золотий запас людини, це те, що в неї не зможе ніхто забрати, що допомагає у повсякденному житті, виручить у складні періоди особистого життя, історичних, політичних і воєнних катаклізмів. Що би не відбувалося у світі, людям завжди потрібні продукти харчування, одяг, житло. Усе це виготовляють не юристи і банкіри, а робітники.

На жаль, робітничі професії не стають популярнішими. Навпаки. Сторінки газет рябіють від запрошень на роботу. Роботодавці шукають не лікарів чи дипломатів, а кухарів, офіціантів, водіїв і т.д. і т.п.

Низька зарплата — не єдина причина дефіциту цих кадрів. Деякі робітничі професії оплачують досить високо. Але вони мають низький престиж, фізично важкі, не завжди приємні.

XXI століття — епоха комфорту. Для більшості з нас ліпше працювати в затишному офісі з кондиціонером, ніж у каналізаційному колодязі, на будівельному риштуванні чи біля гарячої кухонної плити. Брак робітників призводить до того, що на незайняті місця приходять емігранти — представники іншої національності, культури, релігії. Якщо українці охоче вчать і переходять на іншу мову, швидко і безповоротно асимілюються (згадайте, що відбувається з українцями в Росії), то інші народи цього не роблять. Вони не розчиняються, а створюють власні національні анклави, які мають тенденцію із імміграції перетворюватися на окупацію — мовну, культурну, релігійну. Це вже стало великою проблемою для багатьох заможних європейських країн. А все починалося з того, що корінні жителі не захотіли працювати руками.

Тому не дивно, що під час відзначення 70-річчя Кутського професійного ліцею майже кожен промовець наголошував, наскільки важливою є роль таких навчальних закладів у вихованні і навчанні молоді, підготовці кваліфікованих робітничих кадрів, без яких в України не буде майбутнього. І це не перебільшення.

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №51, 22.12.2017 року

Share