Антикатолицькі міфи та реалії життя

Дискусія, яка розгорілася в українських ЗМІ, соцмережах, в суспільстві стосовно Гаванської декларації Папи Франциска і патріарха Кіріла виявила повне незнання і нерозуміння більшістю диспутантів реалій, які формують життя Католицької Церкви.

Особливо це проявляється у заявах, статтях, висловлюваннях журналістів, політиків, провідних людей Московського і Київського патріархатів, на жаль, навіть тих, хто називає себе релігіє знавцями. Замість того, щоб взяти до рук Катехизм Католицької Церкви і Кодекс канонів Східних церков, вони вдаються до ретрансляції різних міфів, здогадок, власних уявлень, а то й посилів московитської антикатолицької та анти уніатської брехливої пропаганди про роль Папи в католицькій Церкві, про взаємозв’язок між УГКЦ та Апостольським Римським Престолом. Високопозиціоновані персоналії політики, журналістики, науки і православ’я розповідають про реалії життя Католицької Церкви, а ніколи в очі навіть не бачили ні вже згаданих катехизму Католицької Церкви і кодексу канонів Східних Церков, а де вже Документів II Ватиканського собору, Катехизму УГКЦ «Христос-наша пасха», Компендіуму соціальної доктрини Церкви та Канонів партикулярного права УГКЦ. Хоча усі ці книги, якими керується Католицька Церква в цілому й УГКЦ  зокрема, доступні на українській мові. А про збірник догматичних висловлювань Вчительського Уряду Католицької Церкви з питань віри і моралі «Enchiridion symbolorum definitionum et declarationum de rebus fidei et morum» годі й говорити.

Некомпетентність у цих питаннях людей, які мають авторитет у суспільстві, а які беруться коментувати Гаванську декларацію, інтерв’ю Блаженнішого Святослава, висловлювання Папи, стосунки УГКЦ і Апостольського Престолу, є загрозою для національної безпеки України, оскільки по своїй суті є розпалюванням міжконфесійної ворожнечі. Простим людям важко втриматись від агресивної відповіді тим, хто просто через своє незнання й некомпетентність ретранслює московитську брехню про католицтво та на основі цієї брехні робить висновки і звертається із закликами до суспільства. А особливо, коли кожен католик розуміє, що його та його Церкву оббріхують. Тому варто розвіяти кілька міфів, які показалися дуже стабільними у цій немилій дискусії.

1. Католики вірять, що Римський Папа є непомильний (тобто не помиляється) лише тоді, коли він навчає у справах віри і моралі як Пастир усіх християн. В усіх інших речах він може помилятися так само, як будь-хто з нас. Папі можна вказати на його помилки. Про це свідчить як приклад св. Апостола Павла (Гал. 2,11-14), так і приклад святих Католицької Церкви, наприклад, св. Катерина Сієнська.
2. Православні церкви для католиків всі одинаково канонічні і їхні св. Таїнства дійсні при умові, що вони зберігають апостольську сукцесію (рукопокладання від апостолів) і тримаються спільного з католиками віровчення про св. Таїнства. Тому для нас, католиків, православна дискусія про канонічність чи не канонічність тої чи іншої православної церкви позбавлена всякого змісту.
3. Питання канонічної території для католиків теж є безсенсовим, оскільки в нас на одній і тій же території діють різні Церкви свого права, які перебувають у Єдності з Римським Апостольським Престолом. До москальської окупації у Львові було три католицькі митрополії – латинська, греко-католицька і вірмено-католицька.
4. Католицька Церква не приймає вчення про симфонію Церкви і Держави, а вважає Церкву і Державу довершеними соціальними організмами, кожен з яких має свою властиву собі функцію.
5. УГКЦ – Верховноархієпископська Церква свого права, яка перебуває у Єдності Римським Апостольським Престолом. Верховний Архієпископ має ті самі права і обов’язки, що й Патріарх. Є тільки дві різниці між Верховним Архієпископом і Патріархом: вибір Верховного Архієпископа потверджує Папа і Верховний Архієпископ не має титулу Патріарха.
6. Католицька Церква у питаннях стосунків з державою та у своїх суспільних активностях керується нормами своєї соціальної доктрини, яка в окремих випадках, чітко регламентованих, дає народу право навіть на збройне повстання.
7. В Артикулах Берестейської Унії чітко зазначено, що осягнення єдності між католиками і православними ніколи не може бути на шкоду греко-католиків. Артикули – правовий документ, який зобов’язує не тільки УГКЦ – єдину, безперервну спадкоємицю Київської митрополії, але й Римський Апостольський Престіл та без договірної згоди сторін ці Артикули не можуть бути зміненими.