А знаєте ви, що за сила в тій мові..!
А знаєте ви, що за сила в тій мові..!
І. Франко
«Не можна завдати народові більшої шкоди, аніж забравши у нього мову», — писав Кант. Мова — це більше, аніж засіб спілкування, бо ми мислимо словами. Мова ідентифікує народ і кожного з нас.
А що, коли ціла нація, сорокашестимільйонний народ потроху починає забувати свою мову? Причина цьому — століття поневолення українців, коли нашу мову забороняли, оголошували неіснуючою… 1780 рік — Москвою спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, які збирали 700 літ. 1780 рік — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що була однією з найбагатших на Україні. 1863 рік — таємний Валуєвський циркуляр про заборону видавати книжки українською мовою, якої «не было и нет…». А ще були заборони святкування річниць Т. Шевченка, закриті «Просвіти», українські організації. Всього не перерахувати. Як забороняли рідну церкву, як вилучали українські книжки, як народові нав’язували думки про самостійну безсилість. Як українцям упродовж довгих століть неволі перековували завзятий характер, як вороги пробиралися у святая святих — національний генофонд — і знищували мільйони найкращих, найталановитіших, найвільнолюбніших.
Сьогодні в незалежній Україні є сили, які відверто замахуються на державний статус української мови. 2006 рік — Луганська, Одеська та Харківська облради ухвалюють рішення про надання російській мові статусу регіональної. 2007 рік — Донецька міська рада ухвалює звернення до Президента про надання російській мові статусу державної. Січень 2008 року — одіозний Д. Табачнік та Партія Регіонів вимагають надати російській мові статусу офіційної, цинічно топчучи право українців на рідну мову.
Значна частина ЗМІ працює на знівелювання морального рівня і примітивізацію запитів та смаків українців. Закон про мови не виконується. Програми підтримки української мови не здійснюються. Навіть дуже обережні кроки у бік розширення функціонування української мови викликають протести деяких політичних сил, які кричать про порушення прав росіян в Україні. Тобто українці на рідній землі мають опосередковане право на українську книжку, газету, освіту, зрештою, право на майбутнє рідної мови, культури, держави.
Формально здобувши статус державної, українська мова практично так і не стала нею, хоча існуюча правова база є достатньою для реалізації цього. Головна причина — відсутність політичної волі керівництва держваи і активна протидія як усередині, так і зовні. А без свідомої української еліти неможлива розбудова України.
Кожен народ доти народ, поки він володіє рідною мовою, і в цьому — його культура і суверенітет. Справді, як європейський народ, ми, українці, не гірші за наших сусідів — поляків, чехів, угорців, тощо, але чому ті вільні дужі, чому у них життя повнокровне, а у нас, українців, смутний вигляд і дихає смертю чорнобильська зона? Чому у них і пісня, і мова своя, вікова, а у нас панує мова чужа, а своя занепадає, поволі зникаючи.
Українська мова сьогодні потребує захисту і державної підтримки. Наше майбутнє — негайна ненасильна українізація суспільства. «Програма захисту українців» ВО «Сбобода» за створення природного мовного середовища для корінної нації. Це дасть можливість колись насильно зрусифікуваним українцям, повернутися до мови предків. Чиновники, які за 18 років незалежності так і не навчилися української мови, мусять вивчити її.
Потрібно ухвалити закон про захист української мови і створити державний комітет мовної політики, який регламентував би вживання української мови у ЗМІ відповідно до кількості українців — 78%. Потрібно скасувати оподаткування україномовних книг та ввести у вищих навчальних закладах курс «Культура української мови».
Така державна політика на протязі кількох років вирішить занедбане мовне питання.
Мова — це духовність кожного народу. Без неї нація розчиняється, поступово зникаючи… Не допустимо, щоби застигала наша історична пам’ять та німів розум — дбайливо ставимося до рідної мови, що витримала екзамен століть на довговічность, повноцінніть та істину.
Оксана Бардахівська
ВО «Свобода»
