Такі несподіванки!
Уявляєте, мандруємо ми з друзями по Гуцульщині, минаємо одне село, друге, десяте… І тут у Нижньому Березові з дороги помічаємо різнобарв’я ліжників, які прогріваються на сонці. Ну як художникам не зупинитись!
І от фотографуємо ми їх, обходимо хату з однієї сторони, з другої. Раптом виходить ґаздиня. Цікавиться, хто ми, звідки:
— О, то ви з Франківська? То повинні були знати Петра Арсенича?
— Ну, як не знати! Славний історик-краєзнавець, Почесний громадянин міста Івано-Франківська…
— Так-так, а я його рідна сестра. Петро народився в цій хаті.
— Оце несподіванка!» — в один голос вигукуємо ми.
— А ще, — продовжує пані Юлія, — я мама Івана Малковича. Чули про такого?
— Ну як не чути!? Відомий літератор і видавець. «А-ба-ба-га-ла-ма-га»…
Пані Юлія скромно посміхається. І тут же провадить:
— Він теж походить з цієї хати, ще дідової. А теперішній його дім — ось там, і показує на ошатний білий будиночок неподалік.
— Від початку війни у ньому перебуло близько двадцяти переселенців…
Наша розмова тривала й не спинялася. Бо спілкуватися з такою цікавою людиною, вже немолодою, але з ясним розумом, неймовірною пам’яттю і молодечою енергією — це така насолода! І подумалось: видно, у них це родинне — притягувати до себе словом і мудрістю…
