У Косові «Гуцули» зіграли прощальний концерт

24 червня, на храмове свято Івана в Косові виступив рок-гурт «Гуцули». Для кількох поколінь слухачів це була нагода ще раз почути легендарний колектив, який понад пів століття грає важкий рок гуцульською говіркою. 

«Гуцули» — гурт, який старший за більшість рок-колективів, які зараз можна почути на радіо. Грають із 1969 року і вважаються одним з найперших хард-рокових гуртів не лише в Україні, а й у світі загалом.

Нинішній склад – Ярослав Корищук, Леонід Процюк, Мирослав Волощук та Олексій Федько. Їхнє звучання спрямоване на важкий рок із характерними гітарними рифами в дусі «Deep Purple», вплив яких музиканти відкрито визнають як один із визначальних для формування стилю. Тексти виконуються гуцульською говіркою, що з часом стала впізнаваною особливістю.

Афіша гурту «Гуцули»
Плакат роботи Миколи Павелка.

З’явився гурт у новорічну ніч на межі 1969 та 1970 років в актовому залі Косівського технікуму народних промислів. Ансамбль задумав студент місцевого училища прикладного мистецтва Мирослав Волощук. Назву мав вигадати весь колектив спільно – кожен учасник мав запропонувати свій варіант. Та Любомир Гавриш, який тоді грав на барабанах, не став чекати на спільне рішення: разом із другом поцупили барабани і за одну ніч намалювали на них слово «Гуцули» та відповідний орнамент.

У перші роки гурт працював при районному будинку культури — грали і співали на танцях, мали з цього невеликий заробіток. Але «Гуцули» не вписувалися в офіційний формат того часу.  Грали вони так голосно й так важко, що в 1974 році, після виступу на конкурсі в Івано-Франківську, музикантів попереджали більше не грати з таким «громом». Зрештою їх із будинку культури вигнали, і гурт продовжив виступати спочатку на туристичній базі «Карпатські зорі», пізніше — у ресторані «Водограй».

Доводилося й мати справу з системою: переслідування, допити, зриви концертів, особливо після виконання пісні на слова Шевченкового «Думи мої» ще в 1970 році. Жодного диска «Гуцули» за всю історію не випустили, хоча матеріалу, за словами самих музикантів, назбиралося б на три альбоми. Втім, у 2025 році частина їхніх записів почала з’являтися на стрімінгових платформах — тож тепер пісні гурту можна знайти й послухати онлайн.

«Гуцули», 1975 рік, Москалівська церква (музей етнографії в радянські часи).

Саме в 1970-ті гурт випустив пісні, які досі залишаються найвідомішими у репертуарі, — «Афини», «Раз пішов я до Косова» і «Ой, яка ти, чічко, файна». Останню пізніше на республіканському рівні розкрутила ВІА «Кобза», навіть не згадавши авторства «Гуцулів».

Перший аудіозапис концерту гурту, який зберігся, зробили 1988 року в Коломиї. Рік пізніше, у 1989-му, «Гуцули» взяли участь у фестивалі «Червона рута» й отримали диплом. Склад за десятиліття неодноразово змінювався – через гурт пройшли Ярослав Удудяк, Остап Фокшей, Петро Хрущ, Ярослав Онуфрійчук, Ігор Дорош, Анатолій Бондар, Валерій Ткаченко та інші музиканти, але важкий гуцульський рок залишався.

У різні роки «Гуцули» виступали в Пнівському замку під Надвірною, на фестивалі «Craft Beer & Vinyl» у Львові, на «Черемош-фесті» в Криворівні. У 2014 році, на 45-річчя гурту, вони грали на сцені Євромайдану.

24 червня 2026 року в Косові було сонячно. І зараз ми говоримо не тільки про погоду, а про настрій місцевих під час концерту!

«Гуцули» виконували власні пісні, написані за роки існування гурту. Публіка підспівувала знайомі рядки, молодь танцювала просто перед сценою, не стримуючи емоцій.

У повітрі відчувалася ностальгія, адже для багатьох ці пісні були частиною власної історії. Хтось згадував, як уперше почув їх ще в юності, хтось — як саме під ці мелодії познайомився зі своєю майбутньою половинкою, а дехто усміхався, пригадуючи перший поцілунок, що стався колись давно на одному з таких концертів.

Музиканти, як і завжди, жартували між піснями, підтримували легку атмосферу й намагалися втягнути глядачів у спільне дійство. Вони не грали «востаннє», у поведінці – радше так, ніби це був черговий звичний виступ, яких за їхню багаторічну історію було сотні. Коли основна програма закінчилася, концерт не скінчився: на тій самій території влаштували караоке, водили купальські хороводи навколо вогнища, тому люди ще довго не розходилися.

І якщо це справді був прощальний концерт, то прощання вийшло не сумним, а теплим і живим – таким, як і весь період існування «Гуцулів». Їхні пісні залишилися в пам’яті людей, які під них дорослішали, кохали й згадували найважливіші моменти свого життя.

Автор статті Павлюк Віолетта,
студентка 3 курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка