У Хімчині вшанували пам’ять видатного земляка

14 липня минуло 29 років, як відійшов у вічність видатний український релігійний діяч, багатолітній в’язень радянських тюрем і концтаборів, знаний громадський і політичний діяч, дисидент, богослов, наш земляк — Патріарх Володимир (Романюк).

Складний та багатостраждальний був шлях боротьби о. Василя Романюка за українську державність, за помісну українську православну церкву.

Починаючи з ранніх дитячих років напівголодного існування, а далі Колима, Магадан, потім повернення додому і страдницьке священиче служіння, що закінчилося знову тюрмами в Мордовії і Якутії, знищення родини, смерть дружини, постійні переслідування каральними органами – ось ті многотрудні етапи Його власної «хресної дороги».

Усіх, хто мав щасливу нагоду зустрітися з Патріархом Володимиром, особливо вражали його оптимізм, легка вдача, доброзичливість. Владику Володимира шанувала вся свідома українська інтелігенція. Саме завдяки йому багато людей повернулися до віри, до церкви. У храмі люди часто записували його проповіді, бо це були глибокі роздуми про сучасне життя, про обов’язок громадянина. Важко було уявити, що ця людина провела 20 років свого життя в таборах та засланні, а на радянській «свободі» потерпала від постійних гонінь.

Все життя Патріарха Володимира було сповнене боротьби з комуністичним режимом. Владика наголошував, що нам від Москви не потрібно нічого, ні визнання, ні благословення: «Для того, щоб нас визнали, ми повинні визнати себе самі!». Ще в 1994 році Його Святість наголошував про необхідність служіння на Сході України, про страшну небезпеку для нашої держави, якщо не вдасться повернути східняків до українського коріння.

На жаль, його побоювання не були марними, а далекоглядними. Ця кривава боротьба продовжується зараз. Саме тепер, у ці складні історичні часи, відбувається вирішальний момент жорстокої війни за наш суверенітет, незалежність, свободу.

Вже третій рік Україна веде боротьбу з підступним агресором. Під час повномасштабного вторгнення ми побачили істинне нутро московського патріархату, який роками знецінювала Українську Церкву та державність і зараз продовжує відкрито підтримувати країну-агресора.

Прикро, що на третій рік війни в нашій державі існують московські церкви, а їх служителі продовжують свою диверсійну політику в Україні…

14 липня 1995 р. Під час вечірньої прогулянки ботанічним садом Київського університету раптово перестало битися серце Владики Володимира. За життя Патріарх пережив три інфаркти. Офіційно причиною смерті вважається четвертий інфаркт. Того дня, надвечір, Його Святість виступав в музеї Тараса Шевченка; із притаманною йому мудрістю і простотою говорив про те, що життя людське по-справжньому оцінюється після смерті. А у вечірніх новинах вже повідомляли: «Помер Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир». А потім було поховання – той «чорний вівторок», що приголомшив весь світ, коли на Софійському майдані перед дзвіницею української святині змішалися люди, квіти, кийки, газ, каміння… Коли лупали асфальт, щоб викопати могилу. Через напад із боку міліції тіло Патріарха не вдалося занести на територію самої Софії і воно було поховане під дзвіницею Софійського собору.

Ганебні події 18 липня 1995 року увійшли в історію незалежної України як «чорний вівторок».

Шлях боротьби і нескореності, прокладений Владикою Володимиром та іншими борцями за незалежність та волю України, надихає сьогодні наших воїнів ЗСУ, які продовжують визволяти рідну землю від московитів-окупантів.

Патріарха Володимира щиро шанують у рідному селі Хімчин. У неділю, 14 липня, у місцевій церкві Покрови Пресвятої Богородиці, після Божественної літургії, настоятель храму о. Ярослав відслужив панахиду в честь 29-ї річниці з дня упокоєння Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира Романюка і виголосив глибоку промову, яка зворушила серця всіх присутніх на Богослужінні. Потім парафіяни разом зі священиком здійснили хресний хід до каплиці на честь Патріарха Володимира, що знаходиться в центрі с. Хімчин.

Тут зібралися небайдужі односельчани, учасники церковного хору та художньої самодіяльності Хімчинського будинку культури, громадські діячі, які в спільній молитві вшанували пам’ять про свого земляка. З промовами виступили – побратим В. Романюка по визвольній боротьбі, голова районного братства ОУН-УПА, хорунжий з позивним «Спартак» П. А. Підлетейчук та директор музею-садиби Патріарха Володимира О. Федчук.

На завершення заходу у виконанні Хімчинського народного аматорського хору «Оберіг» під керівництвом Коханюк Н. Д. та хору церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Хімчин пролунала пісня-присвята пам’яті Владики Володимира «Шановний наш Отче, Володимире» і духовний твір в честь Великого князя Київського Володимира – хрестителя України-Руси.

Нехай Всемилостивий Господь упокоїть душу спочилого Святійшого Патріарха Володимира в оселях праведників, а незламний український народ нагородить омріяною перемогою, свободою, щасливим та вільним майбутнім!

Музей-садиба Патріарха Київського та всієї Руси-України Володимира