Руки майстра

…Кілька років тому в одній з студій Косівського художнього технікуму сиділи троє чоловіків і похмуро мовчали. Наступного дня мали відбутися святкування 60-річчя їхнього колеги, а портрет не виходив. Незвичайний портрет… Художники хотіли скласти його з клаптиків різних порід дерева. І матеріал був під рукою, і вміння не доводилось позичати, а задум не здійснювався. От і сиділи троє майстрів. І мовчали.

Зайшов до кімнати високий, стрункий чоловік, подивився на незавершену роботу, на засмучені обличчя товаришів і раптом запропонував: Давайте-но я спробую. Ти ж ніколи не робив таких портретів! здивувалися колеги. Хіба ж я кажу: зроблю? Я кажу: спробую…

Всю ніч художник працював. Додому прийшов о сьомій ранку. На стенді залишився чудовий портрет. Перша, а тому, мабуть, найважча спроба вдалася.

А от ще один випадок. Йшло будівництво нового комплексу Косівського художнього технікуму. Проектом не було передбачено стрілецького тиру в підвальному приміщенні споруди. А тир був потрібен.

Директор технікуму — високий, стрункий чоловік вирахував, що споруда міцно стоятиме і без однієї підвальної перемички, що заважала будівництву тиру. І хоч опоненти попереджали «не дозволено, не передбачено», директор свідомо пішов на риск, підкріплений математикою.

Отак в Косівському районі з’явився перший стаціонарний 50-метровий тир. А коли через кілька років вихованець технікумівської стрілецької секції Любомир Гавриш виконав норматив кандидата в майстри спорту, то, поздоровляючи його, автор «проекту» тиру, всміхаючись, сказав: «Я ж давно говорю, що риск благородна справа…»

Читач, мабуть, помітив «деяку» схожість між художником, який за одну ніч виконав роботу, якої до того ніколи не робив, і директором технікуму? А це й не дивно. Йдеться про одну і ту ж людину Юрія Олексійовича Касьяненка.

В Косові, який називають мистецькою столицею Прикарпаття, про Касьяненка кажуть коротко: «Майстер, золоті руки має…».

Лише один день я спілкувався з Юрієм Олексійовичем. І все ж беру на себе сміливість назвати найяскравішу, найсуттєвішу рису його характеру. Він потрібний людям, справі, він володіє щасливим вмінням завжди перебувати в епіцентрі життя.

Касьяненко спортсмен зі стажем. В Київському художньому інституті був рекордсменом з метання спису, грав за інститутську збірну з волейболу. Був чемпіоном Івано-Франківщини із спортивного рибальства, брав участь в першостях республіки.

Для повноти картини додамо, що викладач художнього технікуму Юрій Касьяненко суддя першої категорії з легкої атлетики, велосипедного і лижного спорту.

Цій людині, при всій її зайнятості на основній роботі, не важко просидіти до півночі, готуючи стартові протоколи змагань, які мають відбутися вранці. Не важко йому із секундоміром в руках годинами стояти на морозі, приймаючи на фініші учасників лижних змагань.

Про свої суддівські здібності він, лукаво всміхнувшись, сказав: «О, ви не знаєте: секундометрист я абсолютно геніальний!.. Ось яка людина допомагає спортивному рухові у чарівному прикарпатському місті Косові.»

І його творча думка не стоїть на місці: Юрій Олексійович разом зі своїм другом керівником однієї з майстерень технікуму Кирилом Івановичем Киящуком вирішили виготовити з дерева призи з олімпійською символікою. Киящук чудовий різьбяр, закоханний у свою справу. Про дерева Карпат він вміє розповідати, як про живі істоти. Отож, нема сумніву, що призи ці будуть зроблені на совість. Адже створять їх люди, у яких справді золоті руки.

Я. Димов. Косів. Івано-Франківської області.
«Спортивна газета», лютий 1979 рік (скорочено).
Підготував Богдан Павлюк.

Спогади знайомих:

• Марія Іванчук: Чудова людина,мудрий директор. Помер 17 лютого 1981 року.
• Леся Александрук: За одну ніч намалював портрет Наді Білозор.
• Олег Слободян: Тільки приємні спогади студентських років, коли Юрій Олексійович був директором!
• Антон Григорук: Юрій Олексійович був чудовим художником-живописцем зі своєю манерою письма і впізнаваним колоритом. Був уважним до студентів, особливо до тих, в кого помічав мистецький талант. Ми багато в нього навчилися. Світла пам’ять!
• Сусак Катерина: Талановитий, незверхній, безвідказний у допомозі, відповідалний наставник… Вельмишановний колего, житимеш у наших серцчх допоки ми. Вічна память і Світлі Небеса.
• Анрій Єфименко: Ми провчилися за його життя лише два курси. Далі Ю.Касьяненко дочасно помер. Спогади дуже, як про нього педагога, наставника, директора. Дуже життєрадісна людина. Мені особисто пригадалося, як Ю.Касьяненко перед тодішніми державними святами робив портрети тодішніх «членів партії», що було необхідністю і складною справою. Юрій Олексійович ставився до цього без зайвих уклонів,просто і навіть з гумором. Сам процес у техніці «сухого пензля» був дуже навчальним і віртуозним. Дуже яскраво памʼятаю це і нині. Дуже шкода що життя Ю. Касьяненка так несподівано обірвалося…