Богдан Васильович Ігнатюк
Війна забирає найкращих — тих, хто усім серцем любив Україну, вірив у її світле майбутнє…
Богдан народився 10 грудня 1996 року в селі Середньому Березові, в родині Любові Геник-доцентки кафедри релігієзнавства, теології і культурологи Прикарпатського національного університету ім. В Стефаника і Василя Ігнатюка.
Богдан навчався в Івано-Франківській школі-ліцеї №23 та Івано-Франківській дитячій музичній школі №2. У 2013 році вступив до юридичного коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, але через хворобу перервав навчання.
Активний учасник студентського Майдану 2013–2014 років. Після тривалого лікування Богдан знову склав тести і вступив на денну форму навчання факультету іноземних мов ПНУ, обравши спеціалізацію «французька і англійська філологія».
Йому двічі довелось перервати навчання через важку хворобу. Але юнак знову повертався до університету.
Веселий і кмітливий, він брав активну участь у житті університету, був учасником студентського КВК і його сценаристом. Писав поезії і пісні, які вже звучать навіть за кордоном. Хоча більшість з написаного, на жаль, так і не встиг опублікувати.
Після початку повномасштабної війни Богдан Ігнатюк разом з іншими студентами допомагав переселенцям зі Сходу України, збирав кошти для допомоги ЗСУ
Не зважаючи на свої численні хвороби, травми й струси мозку, не тільки пішов добровольцем на військову службу, а й став відмінником бойової підготовки серед артилеристів та операторів об’єднаної вогневої підтримки піхоти в ЗСУ, здобув військове звання «молодший сержант». Служив за контрактом на посаді штаб-сержанта відділення об’єднаної вогневої підтримки у в/ч А 4667 42-ї механізованої бригади, що воює в Донецькій області.
Він врятував сотні життів солдатів-піхотинців у окопах. У 2023 році Богдан приїхав з фронту і склав свою останню зимову сесію на 4-му курсі. Залишилося скласти літню сесію й отримати диплом бакалавра — перекладача і вчителя зарубіжної літератури. Та не судилося.
Коли Богдан повернувся з відпустки у свою частину, отримав важкі поранення, від яких помер 9 лютого 2024 року. В нашій пам’яті йому назавжди буде 27 років.
Щирі співчуття близьким, які втратили сина, брата, онука: мамі Геник Любові Ярославівні, сестрі Лубів Ользі Василівні; шваґрові, капітанові ЗСУ Лубіву Ігореві Івановичу; бабусі Кузич-Геник Олені-Орисі Іванівні та рідним, близьким і побратимам Богдана.
Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника.
