Два погляди на Гуцульщину
У науково популярній серії Бібліотеки журналу «Пам’ятки України» появилася друком книга «Код нації».
Вона випущена на гарному крейдяному папері, в твердій обкладинці, з численними чорно-білими і кольоровими ілюстраціями на 430 сторінках. Наклад книги – 1000 примірників. Автори книги – Дмитро Пожоджук та Павло Романюк представляють два суттєво відмінні погляди на Гуцульщину, її людей, мистецтво, культуру, духовно-етичну сферу.
Знаний дослідник Гуцульщини з Космача Дмитро Пожоджук подає широку картину традиційних народних звичаїв у їх динаміці, активному вжитку, локальному побутуванні. В той же час, він, ґрунтуючись на багатьох першоджерелах, наводить приклади аналогічних звичаїв у інших місцевостях України, показує цивілізаційну і ментальну спільність українців і на тих, зокрема, регіонах, що тепер знаходяться в межах сусідніх держав.
Проте найбільшу увагу автор присвятив рідному селу. Він висвітлює такі подробиці в народних обрядах, в суспільних відносинах (етноетикет), в сакральній сфері, які не може виявити жодна експедиція найвищих наукових інституцій. Лише людина, що живе в своєму єдинокровному оточенні, володіє глибокими знаннями і наділена великою любов’ю до своєї Батьківщини спроможна відобразити найтонші нюанси численних оригінальних рис живої традиції.
Матеріал по кожному обряду переважно подано у відповідності з його ходом, з процесом — таким чином стає зрозумілим сутність дійства. Залишається побажати автору в перспективі подальшого вивчення продовжити інші цікаві, (хоча й менш апологетичні) фольклорні і етнографічні аспекти, в тому числі голосіння, ворожіння, еротичні (еге ж). життя бо дуже різноманітне. Виникають нові традиції, які варто зафіксувати, щоб не втратити.
З глибокою теплотою і щирістю розповідає Дмитро Пожоджук про свого краянина із Франції, відомого актора-танцівника і професійного фотографа Юрія Білака. Численними світлинами останнього, а також роботами самого Пожоджука рясно доповнено сторінки видання.
З невідомих причин ім’я Павла Романюка, письменника, публіциста, лауреата літературної премії «Золоте перо» та його есе — «Феномен історично заповідної Гуцульщини» — у книзі майже ніде не згадано – ні на обкладинці, ні в колонтитулах!
Погляд Павла Романюка на Гуцульщину – ніби й не погляд, часом ніби й не на Гуцульщину. Універсальні ремінісценції, які автор проектує на гірських українців змушують читача шукати, порівнювати, шпортати в глибинах шкільної пам’яті і, нарешті, переконуватися що автор підсміюється над ним і над собою. Часто цей сміх переходить в іронію, ще частіше в сарказм – почуття сильне і неоднозначне.
Непросто вгадати, що автор за іронією приховує своє щире захоплення Гуцульщиною, а сарказмом маскує гостре відчуття образи на безголів’я і недосконалість людської природи, що в горах буяє аж ніяк не гірше, ніж на степових рівнинах. Іноді його сувора проза набуває ліричності, навіть музикальності, від якої легко прямує до філософських роздумів.
Автор багато років працював спеціальним кореспондентом авторитетної республіканської газети «Культура і життя» по західних областях України, чудово знає гуцульське мистецтво, його глибинне коріння. Тут він опублікував ряд ґрунтовних аналітичних статей, відкрив раніше невідомі і маловідомі імена творчих особистостей.
В історико-філософських розділах есе він виводить ювелірно точні оцінки історичного минулого. Екстраполяція суджень Павла Романюка на теперішні обставини, його передбачення набувають рівня пророцтва (які з плином часу неодноразово справджувалися у житті).
Науковий потенціал, зібраного з такою ретельністю матеріалу у книзі «Код нації», досить високий. Книга, незважаючи на дещо претензійну назву, є важливим джерелом для дослідження та популяризації народної творчості.
Коментар Вуйка Любка:
Пожоджук фігура знакова і дещо загадкова для Космача із своїми трохи чудернацькими звичками, захопленнями та амбіціями. Знавець народних звичаїв і традицій,умілець народної вишивки , неординарна фігура серед жителів Космача, який є відомим центром народного мистецтва.
Павло Романюк, косівчанин, представник інтелігенції, син вчительки математики, неординарної жінки з рафінованим розумом і гумором, майстер спорту з важкої атлетики, якою почав займатися ще учнем Косівської СШ разом з товаришами ( на жаль, уже покійними) Євгеном Піньковським і Любомиром Тим’яком, які по закінченню школи пішли стежкою спорту.
Піньковський став Майстром Спорту Міжнародного Класу, встановивши два світових рекорди, а згодом і ректором Інституту Фізкультури, захистивши дисертацію – доктором наук. А пізніше отримав звання академіка . На відміну від друзів Павло подався у журналістику успадкувавши від мами критичне мислення і любов до правди.
Було цікаво бачити маленьку Любов Павлівну і поруч її здоровенного сина важкоатлета, але між ними відчувалася любов і взаєморозуміння . Обоє тішилися повагою косівчан. У 90х Павло Романюк був обраний депутатом до ВР України від Львівщини…двоє таких різних людей в одній книзі, те що автор Пожоджук нічого не означає , без професійного журналіста Романюка і амбіцій Пожоджука книги би не було. Це якраз той варіант де дзвінкі ручаї переростають у ріку, надіюся повноводну…
