Завжди був там, де найважче

На війні обірвалося життя спецпризначенця, мешканця с. Вербовця Назарія Александрука.

16 листопада на майдані Незалежності у м. Косові скорботна громада зустрічала полеглого воїна. Героєві-захиснику от-от мало виповнитися 30 років. Саме таким — молодим, привітним і турботливим, доброзичливим і сповненим життєвих сил, Назарій назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів.

Назарій Юрійович Александрук народився 14 січня 1994 р. у с. Черганівці. У 2000-му році пішов у перший клас Косівської середньої школи №2. Після закінчення дев’ятого класу вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. У 2012 р. закінчив цей навчальний заклад і здобув кваліфікацію викладача — організатора масової фізичної культури. У цьому коледжі й розпочав свій трудовий шлях.

Але невдовзі, а точніше — в листопаді 2013-го, Назарій успішно пройшов відбір і вирішив вступити на службу в Національну поліцію м. Івано-Франківська.

Керівництво ГУ НП у Івано-Франківській області неодноразово відзначало, учасника АТО/ ООС подяками та нагородами за сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, та незламність духу.

Ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну Назарій Александрук брав участь у важких боях за Маріуполь, Авдіївку, Донецьк. Ось що про нього писала громадсько-правова газета Прикарпаття «Версії. Факти» №17 за вересень 2016 року: «Капрал поліції Назарій Александрук — наймолодший із нагороджених. Йому 22 роки, родом — із Косова. В березні минулого року вступив на службу в міліцейський батальйон. З того часу не пропустив жодної ротації. «Ідемо на схід без вагань, знаємо, що ми там потрібні для того, щоб захищати територіальну цілісність нашої країни», — каже капрал і підкреслює, що за час перебування в Маріуполі краще вивчив це фронтове місто, ніж Івано-Франківськ». (Звання «капрал поліції» — відповідає колишньому званню «молодший сержант». — Автор.

Назарій Александрук, як кожна молода людина, мав чимало амбітних планів у мирному житті. Після звільнення з поліції працював у Словаччині. У цій благополучній і мирній державі зустрів киянку, котра стала йому парою в житті. У 2021 році Назар і Анастасія побралися. Подружжя повернулося жити в Київ, чекало поповнення сім’ї.

21 лютого 2022-го народилася донечка, її назвали Ангелінкою. Щастю молодих батьків не було меж. З Косівщини, з с. Вербовця, до них з гостинцями приїхала бабуся Світлана (мама Назарія). А через три дні розпочалася війна…

Молодий батько ледь встиг забрати з пологового відділення дружину з дитиною.

«Вони жили у Святошинському районі, де є виїзд на Житомирську трасу. Жах, що там творилося у ті дні: бомбардування, обстріли, вторгнення російських військ, — згадує мати Героя, Світлана Александрук. — Адміністративні установи, магазини не працювали, повсюди — руйнування, а надворі — зима, мороз. На вокзалі — черги людей, а на дорогах — затори транспорту. Аж на 10-й день Назарій зумів відправити свою сім’ю і мене на Косівщину. Сам залишився захищати Київ».

Трохи згодом Назарій приїхав до рідних у Вербовець, але не надовго. 14 березня 2022 року, незважаючи на вмовляння матері та дружини з маленькою дитиною на руках, пішов добровольцем у ЗСУ Служив у складі Сил спеціальних операцій (ССО) на Південному напрямку.

Світлана Анатоліївна зі сльозами на очах показує медалі — бойові нагороди сина. Не такої гордості чекала мати. Зізнається, що про службу сина мало що відала. Тільки розповідав, що ССО — це такі сили, що протистоять ворогові в повітрі, на землі й на воді. Заспокоював, коли йшов на завдання, обіцяв, що через тиждень вийде на зв’язок.

Захищав від російського агресора Одесу, Миколаїв, Херсон. У важких боях неодноразово отримував поранення, «мав контузії, переніс дві операції на очах.

Дуже любив Ангелінку. Над своєю крихіткою-донечкою щоразу ледь стримував сльози, а обнімаючи, казав дружині: «Хто, як не я?!» — і знову йшов боронити рідну країну.

За кожен бойовий вихід сина невимовно переживало і материнське серце. А під час телефонної розмови (як виявилося, вона була останньою) Світлані Анатоліївні було якось особливо щемно на душі. Назарій ніби прощався з нею. На запитання, коли повернеться із завдання, — відповів, що не знає… як ситуація покаже. Сказав матері, що дуже любить її і при першій же можливості вийде на зв’язок.

Назарій Александрук під час виконання чергового завдання 9 листопада 2023 року героїчно поліг на одній з найгарячіших ділянок фронту, на лівому березі Дніпра, поблизу с. Кринки Олешківської громади Херсонської області.

Героя російсько-української війни поховали на цвинтарі в с. Старому Косові, поблизу церкви. На могилі Захисника України поряд з Державним прапором розвіюються полотнища прапора 73 морського центру Сил спеціальних операцій ЗСУ і прапора спец-підрозділу з емблемою срібного вовка та символічним написом «Іду на ви», з якими прийшли прощатися із загиблим його бойові побратими.

Назарієві Александруку через два місяці, 14 січня, мало виповнитися 30 років. Майже п’ять років у його короткому житті зайняла війна.

Ігор Сусак.
«Гуцульський край», №49, 8.12.2023 р.