Михайло Іванович Підлетейчук

24 січня 1983 року в селі Хімчині в сім’ї Івана Михайловича та Параски Дмитрівни Підлетейчуків народився синочок Михайлик. Народжений у січні, він був таким же міцним і завзятим, як зимові морози. А ще був грайливим, пустотливим, червонощоким хлопчиком; втіхою, великою розрадою і несказанним щастям для батьків і старшої сестрички Іванни.

Дитинство Михайлика, як і дитинство будь-якої сільської дитини, було сповнене пригод і веселощів. Він умів літати без крил: малював свої мрії на хмарах і долав найвищі «Еверести» власною уявою.

Окрім замріяності, був відповідальним і дуже уважним до оточуючих. З ранніх літ — справедливим, чесним, з почуттям гідності та свободи. В малому Михайлові було стільки добра та енергії, що вистачало на всіх у найважчі хвилини. Був потіхою і маленькою опорою для рідних. Тоді ніхто ще не знав, що опора ця триматиме на собі всю країну, і всі намальовані на хмарах дитячі мрії Михайла з Хімчина випадуть осіннім дощем десь на Запоріжжі…

Михайло закінчив Хімчинську ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині — Хімчинський ліцей «Інтелект»). Вчителі кажуть, що був здібним і розумним учнем. Активно вивчав матеріал, задавав багато запитань і шукав глибшого розуміння предметів самостійно. Умів застосовувати здобуті знання у практичних ситуаціях.

2005 року Михайло закінчив інженерно-технічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, отримав спеціальність вчителя інформатики і трудового навчання. Окрім цього, закінчив військову кафедру при ЧНУ, йому присвоїли офіцерське звання — молодшого лейтенанта.

Університетські роки подарували багато друзів і знайомств, зокрема й тих, хто згодом воюватимуть пліч-о-пліч із Михайлом, відстоюючи суверенність держави та цілісність її кордонів.

Після студентського життя Михайло збудував власний інститут — інститут сім’ї. У 2008-му разом із нареченою Наталією створили нову та надійну родину, поєднавши долі та спільні плани на життя; жили в любові і злагоді, поки смерть не розлучила закохані серця. В міцному шлюбі народилися синочки Леонід і Артур.

Роки минали, діти підростали, любов міцнішала. Михайло успішно займався підприємництвом і залишався таким же мрійником, палким і справедливим правдолюбом. Був чудовим сім’янином, добрим другом і порадником, надійним партнером і сусідом, активним жителем громади та патріотом нашої держави.

.24 лютого 2022 року в двері Підлетейчуків постукала велика війна. Темна хвиля охопила їхнє життя безжальними обіймами. Ранок в Україні почався не зі сміху дітей і запаху кави, а з гучних вибухів, які вщент зруйнували надії на мир і спокій. Михайло, як справжній чоловік, батько, соборник і націоналіст, прийняв тверде рішення — стати на оборону України.

10 березня 2022 року Михайло Підлетейчук мобілізувався до 102-ї окремої бригади Територіальної оборони ім. полковника Дмитра Вітовського. Невдовзі разом із п’ятьма десятками побратимів відправився на Харківський напрямок, а далі — на Сумщину, згодом — на Запоріжжя. Важкі бої за Гуляйполе та Пологи відбувалися за участі Михайла з позивним «Анц».

З травня по липень 2023 року Захисник перебував у Києві на навчальному курсі «Вишкіл капітанів» від командування Сил територіальної оборони ЗСУ, щоб стати командиром роти, а після проходження навчання готовий був вести у бій батальйон. Курс розроблено на основі стандартів планування виконання бойових завдань у країнах НАТО з урахуванням новітнього досвіду ведення бойових дій у російсько-українській війні.

Михайло Підлетейчук був командиром третьої роти 74 батальйону. Він впевнено та успішно вів бійців за собою. Під час війни отримав звання старшого лейтенанта.

Михайло був справжнім Героєм, який не просто служив своїй країні, але й втілював у собі дух справедливості та самопожертви. Важливою частиною його життя була віра в перемогу та світле майбутнє для України. Воїн з Хімчина перейшов через найважчі випробування, його внесок у відстоювання прав та свобод — непересічний. Не тільки виконував свої офіцерські обов’язки в бою, але й надихав інших своєю силою духу та відданістю. Він був тим, ким захоплювалися, кого поважали за безкомпромісне ставлення до справедливості та честі.

Його історія — це не лише ряд подвигів на полі бою, але і прояв величі духу та беззаперечної любові до рідної землі. Він був прикладом того, як можна протистояти темряві, тримаючи в своєму серці віру в світле прийдешнє.

Такі люди, як Михайло, залишають свій слід в історії не лише через воєнні здобутки, але і через невмирущий вплив своєї внутрішньої сили та відданості. Вони нагадують нам, що навіть у найважчих моментах життя людство здатне на велич і героїзм.

30 жовтня 2023 року біля населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області ворожий дрон-камікадзе вбив Героя-Захисника.

Війна — це не лише місце на карті чи новини на екрані, але й реальна трагедія, що руйнує життя і забирає від рідних тих, без кого втрачається сенс буття.

Загибель Михайла Підлетейчука — це не просто втрата для Сім’ї та громади, це глибока рана на тілі всієї України, яка не загоїться вже ніколи. Наш Герой залишив своїх близьких і рідних, пам’ять про себе і велике зобов’язання для кожного з нас — продовжувати його боротьбу за мир і незалежність.

Христина Гольовська,
членкиня Національної спілки журналістів України

«Гуцульський край», №46, 17.11.2023 р.