Щасливий і трагічний жовтень Марчуків

Пізня осінь. Все завмирає. Шалений життєвий темп сповільнюється в очікуванні затяжної холоднечі. Зникає тепле сонце, приходять дощі, сіре небо та непроглядні тумани.

Але в родині Любові та Миколи Марчуків осінь 1997 року була особливою — теплою і сонячною, бо 6-го жовтня на світ з’явився синочок Сергійко — маленьке соколятко, мамине й татове світло, щастя і розрада. Карооке хлоп’яточко — безмежний світ любові, добра, посмішки, щирості, довірливості та допитливості.

Завжди сповнений енергії та непосидючості, у 2004 році Сергій став не менш енергійним, але вже значно розважливішим першокласником Рожнівського НВК «Гуцульщина» їм. Ф.Погребенника. У 2013 році закінчив дев’ятий клас і ще протягом двох років навчався у Старокосівській школі, випускником якої став у 2015 році. Шкільне життя було сповнене пригод і праці. Потрібно було все встигати: і бігати наввипередки з однокласниками на перервах, і добре вчитися, і бути активним в учнівському самоврядуванні.

Однокласники згадують, що Сергійко був товариським і відкритим до всього нового, а ще — компанійським, ідейним, веселим, по-доброму бешкетником та, попри це, — надзвичайно чуйним, дисциплінованим, справедливим. З ним надійно було долати шкільні труднощі, грати у футбол на шкільному подвір’ї, вчитися новим речам і планувати майбутнє. Він завжди намагався зробити світ навколо себе трохи кращим.

Після закінчення школи Сергій вступив на денну форму навчання до Вінницького вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, здобув спеціальності пожежника-рятувальника та радіотелефоніста. Майбутня професія передбачала великий ризик. Регулярна небезпека для життя — з одного боку, а з другого — відданість і бажання рятувати інших у найнебезпечніших умовах — стали для Сергія кредо і життєвим орієнтиром на всі його прийдешні роки.

У 2018 році він пройшов професійно-психологічний відбір для строкової служби у Національній гвардії України, служив у військовій частині в місті Києві. Це військове формування з правоохоронними функціями входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначене для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами.

Гасло гвардійців: «Честь. Мужність. Закон» цілком відповідало способу життя і поглядам Сергія Марчука.

У 2019 році він закінчив службу і поїхав на роботу до курортного серця Карпат — «Буковелю». Там спробував себе в ролі офіціанта, бармена та комірника, там відбулася і доленосна зустріч із майбутньою дружиною Марією.

У 2021 році Сергій повернувся додому та почав працювати у Косівському РЕМі на посаді водія-електромонтера. Керівництво філії «Карпатська» та його колеги з сумом і гордістю розповідають, що кращого друга та відповідальнішого працівника годі було й шукати. А найстрашніше те, що про Сергія доводиться говорити вже в минулому часі.

Він не боявся нічого: ані глибоких гірських снігів, ані грози, ані палючої спеки, ані екстремальних умов праці. Роботу завжди виконував вчасно та відмінно. Того ж року Марія і Сергій стали подружжям і батьками чудової донечки Олександри.
Приємні клопоти біля маленької Саші, щоденна та спокійна робоча рутина, сімейне дозвілля, посмішки та плани на життя набули сірого відтінку, коли до затишного дому Марчуків увірвалася війна.

24 лютого 2022 року Сергій отримав повістку для проходження медичного обстеження, а за нею — і мобілізаційне розпорядження. І вже 25 лютого 2022 року разом із побратимами відправився на навчання до Рівного, а далі — на схід України. Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади на посаді стрільця-снайпера, мав звання старшого солдата.

10 ОГШБ — військове з’єднання у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Основним призначенням бригади є ведення бойових дій у гірсько-лісистій місцевості. Тепер, окрім лісистої місцевості, за плечима Сергія були безмежні чорноземні степи Донеччини, велетні-терикони Луганщини, яри Київщини та лісові смуги Харківщини.

Як і в звичному довоєнному житті, Сергій вправно, відповідально та скрупульозно виконував свою роботу, але зараз мова йшла про свободу та незалежність країни, цілісність її кордонів, священну суверенність, мирне майбутнє його найдорожчої донечки, а разом із нею — сотень тисяч інших дітей.

Був сміливим, відважним, натхненним, гідним, чесним, справедливим. Володіючи найкращими якостями справжнього патріота та Героя, 14 жовтня 2022 року отримав подяку за проявлені мужність і героїзм, стійкість і рішучість під час виконання військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя, під час стримування збройної агресії російської федерації.

22 жовтня 2022 року отримав почесний нагрудний знак від 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, а наступного дня, 23 жовтня 2022 року, Сергій Миколайович Марчук загинув під час виконання бойового завдання у селі Спірному Бахмутського району Донецької області.

Колись такий теплий жовтень 1997 року перетворився на найболючіший, найненависніший, найтемніший для всієї родини Марчуків жовтень 2022 року.

26 жовтня минулого року Сер гій повернувся додому на щиті. Його чекали та зустрічали всі ті, кого він так любив. Ті, які щоденно молили Бога за його життя і здоров’я. Ті, які берегтимуть вічну та світлу пам’ять про нього, а ще — гордість за величний і безцінний скарб, подарований нам, — скарб людського життя, який 25-річний Сергій Марчук поклав на вівтар нашого прийдешнього буття.

Христина Гольовська,
завідувачка сектору молоді, спорту, культури та туризму Рожнівської сільської ради.

«Гуцульський край», №43, 27.10.2023 р.