Анатолій Володимирович Забава
Віддав життя за Україну.
11 вересня страшна звістка сколихнула Косівщину і Львівщину. «Загинув Анатолій Забава» — ці три слова ранили не одне, а сотню сердець. Чорним цей день став для всієї родини Воїна, його близьких і друзів.
13 вересня Косів зустрічав Героя, який віддав найцінніше — життя. І плакало небо разом з усіма, хто прийшов попрощатися з ним на майдан Незалежності.
Анатолій Володимирович Забава народився 1 квітня 1964 року в с. Трійця Львівської області. Після закінчення школи вступив у Львівський гідромеліоративний технікум. Відслужив у армії. Відтак вступив у Львівський політехнічний інститут, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олександрою, з якою після закінчення навчання разом працювали в Івано-Франківському інституті «Агропроект».
У 1993 році Анатолій Забава працював у Косівському відділі капітального будівництва, відтак став приватним підприємцем.
Будучи справжнім патріотом Батьківщини, Анатолій не зміг стояти осторонь, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. 26 лютого він добровільно вступив до лав ТРО у м.Косові, отримав зброю і почав службу — охороняв аеропорт.
24 квітня 2022 року, на Великдень, тероборонівці отримали наказ їхати у Дніпропетровську область, у с.Соснівку, де вони перебували місяць — копали окопи, будували бліндажі…
Анатолій, маючи офіцерське звання, з перших днів став командиром взводу і дуже часто виконував обов’язки командира роти. Він був командиром 2 взводу, 2 роти, 74 батальйону, 102 бригади ТРО Івано-Франківська. Отримав позивний «Каменяр». Не тільки за те, що в нього «золоті» руки, які створювали різні витвори мистецтва з каменю, а ще й за те, що постійно перший торував шлях своїм побратимам. Він дійсно був кам’яним муром для своїх хлопців.
З Соснівки переїхали на Запорізький напрямок, у Гуляй Поле, де пів року мужньо служили, захищаючи рідну землю. З Гуляй Поля, у жовтні, перебазувались у Малинівку, де до теперішнього часу не дали ворогові жодного шансу прорвати їхню оборону.
«Там було гаряче, — згадує побратим. — Анатолій завжди дбав у першу чергу про побратимів і постійно казав: я за вас відповідаю. Він був надзвичайно відповідальний, чесний, відданий друг, цікавий співрозмовник і порадник. За свою службу заслужено отримав не одну нагороду».
«Каменяр» — гідний кожної: нагороджений почесним нагрудним знаком командира 102 окремої бригади (23.03.2023 р.); бойовою відзнакою «Бог і Україна» від ГО «Військові капелани» (4.06.2023р.) — за проявлені військову мужність і звитягу; нагрудним знаком командира 74 батальйону — за бойову звитягу (22.08.2023р.)…
«Війна забирає найкращих», — з сумом каже заступник командира взводу, позивний «Кук».
Побратим «Вовк» додає: «Низько схиляю голову. Я мав честь служити з таким командиром! Це Герой, який вів за собою людей. І не просто вів, а йшов першим. Він був перший у всьому: чи йти у бій, чи копати окопи, чи робити бліндажі. Відстоював кожного, пропускав через себе всі негаразди і тяготи війни, ніколи себе не жалів. Зараз таких мало. Анатолій був порядним — як у мирний час, так і на війні. В якому би званні він не перебував, завжди залишався Людиною з великої літери, вірним своїм переконанням і був готовий жертвувати собою заради побратимів».
Анатолій заслуговує шани не тільки як воїн, але і як батько. Проживши 34 роки у шлюбі зі своєю дружиною Лесею, виховали двох достойних синів — Степана і Дмитра, гідних свого батька. Старший син Степан, позивний «Стриж», теж пішов добровольцем з перших днів повномасштабної війни. 8 березня 2022 року поїхав у Харківську область. А у квітні, коли батько прибув на фронт, їх об’єднали в один взвод, тільки служать у різних відділеннях. Степан перебуває на фронті і зараз.
У вічній скорботі пам’ятатимуть Героя його матір Ярослава, дружина Олександра, сини Степан і Дмитро, внучка Богданочка.
Нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть, і Анатолій Завада назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів — усіх, хто його знав, любив, поважав.
Надія Погрибенник.
«Гуцульський край», №38, 22.09.2023 р.
