Фінальне (передсмертне) прибирання

Про це написала шведка Маргарета Магнуссон. На жаль, в українському перекладі її книгу назвали «Вишукане прибирання по-шведськи», що не відповідає змісту.

Оскільки більшість із наших читачів навряд чи чули про цю книгу, я вам «пунктирно» її переповім. Це варто зробити, бо порушена авторкою проблема стосується багатьох.

Маргарета Магнуссон — художниця. Жила у різних країнах, 17 разів переїжджала з одного помешкання в інше. Добре знає, які речі в побуті справді важливі, без чого можна обійтися. А ще їй доводилося наводити лад після смерті рідних людей. «Я стільки разів проводила фінальне прибирання для інших, що хай мене качка копне, якщо комусь іншому доведеться робити його після мене», — вирішила пані Маргарета.

Всі погодяться, що переважна більшість із нас — звичайні люди, а не аристократи у десятому коліні, олігархи чи колекціонери. У нас немає фамільних коштовностей, антикварних чи дуже дорогих предметів, про які мріють нащадки. Усе нажите нами — звичайний ширвжиток, що давно застарів і втратив цінність. Навіть на постільну білизну і столові скатерті є мода, — нагадує читачам Маргарета.

«За свого життя ви зібрали так багато речей, які ваша родина та друзі навряд чи зможуть оцінити або про які вони не зможуть потурбуватися. Дозвольте мені допомогти вам зробити так, щоб ваші близькі згадували про вас із ніжністю, а не з лайкою», — пише Маргарета Магнуссон.

Авторка пропонує літнім людям самим про це подбати і зайнятися фінальним прибиранням. Воно може тривати рік і більше. Маргарета почала це робити після смерті чоловіка, у 80-літньому віці, і зрозуміла, що варто було починати десь у 65 років, а може, й трішки раніше. Тоді у неї було більше сил, здоров’я та енергії.

Отже, що таке фінальне прибирання? Це період, упродовж якого літні люди сортують нагромаджені ними речі і позбавляються непотрібного та зайвого. «Темп сучасного життя дуже швидкий, — пише Маргарета Магнуссон. — Багато молодих сімей змушені планувати своє життя до найменших дрібниць, щоб мати час зробити те, що вони вважають найважливішим. Тому навіть не думайте, що хтось забажає — або зможе — запланувати час, аби піклуватися про те, про що ви не потурбувалися самі. Незалежно від того, як сильно ваші близькі вас люблять, не залишайте їм цього тягаря».

Маргарета радить перебрати спочатку те, що займає найбільше місця: одяг, домашній текстиль, посуд тощо. В заможних країнах Європи та Північної Америки вже давно збирають вживані речі, дарують їм друге життя. Йдеться про так званий секонд хенд (другі руки).

Люди виставляють добротне, але непотрібне на тротуарах чи у спеціально відведених місцях, звідки залишене може взяти будь-хто або спеціальні служби. В американських фільмах часто бачимо сценки, як мешканці влаштовують «гаражний розпродаж» — виносять з дому різні предмети і прямо на своєму подвір’ї чи тротуарі пропонують сусідам і всім охочим їх купити. Маргарета пише, що доручала продавати свої хатні речі спеціально найнятому аукціоністу, який працював за певний відсоток від отриманої суми. В Україні таких практик поки що немає, тому доведеться викручуватися в інший спосіб.

Маргарета згадує, що її свекруха в похилому віці дарувала рідним, коли ті її провідували, якісь свої речі: «Вона постійно тицяла щось нам до рук. Це був її спосіб фінального прибирання. Все одно залишилися предмети, про які слід було подбати, але це дрібниці порівняно з тим, що могло би бути. Навіть сьогодні я відчуваю вдячність за те, як вона полегшила нам клопоти перед своїм відходом».

Таке дарування допоможе виявити абсолютно непотрібні речі. Якщо ми кілька разів пропонуємо рідним щось взяти, а вони відводять погляд і кажуть: «Не зараз, іншим разом. Пізніше», — то це явна ознака того, що вони не візьмуть його ні пізніше, ні тоді, коли нас не стане. Те, що справді подобається, чого хочуть, — беруть відразу і з вдячністю.

Можна спробувати віддавати зайві речі знайомим, сусідам. Маргарета радить пропонувати щось, наприклад, меблі, посуд, пледи молодим сім’ям, які починають з нуля. Це той випадок, коли «дарованому коню в зуби не дивляться».

Якщо бачите, що річ ніхто не бере, — викидайте її спалюйте. «Ви завжди можете сподіватися, що хтось захоче взяти щось собі із вашого дому, але ви не можете чекати вічно», — пише Маргарета.

А може, фінальне прибирання — це ще й нагадування про те, що настав час користуватися предметами, які ми десятиліттями зберігаємо для якихось особливих приводів. Чому б не спробувати щодня їсти зі святкового посуду, застеляти стіл красивою скатертиною для себе, а не для гостей. Можна в гарному одязі йти не тільки до церкви, а й до сусіднього магазину чи на базар. А можна відчути себе європейцями, які вдома ходять не в халатах і спортивних костюмах, а в звичайному одязі. Англійські леді навіть на клумбах у саду пораються у спідницях, блузках і туфлях, стаючи колінами на спеціальну низеньку лавочку.
Таким природнім шляхом ми позбудемося багатьох речей. Одяг зноситься. Посуд трісне або поб’ється.

Напевно, хтось із читачів зараз обурюється: «Знайшли проблему. Ми дітям віддали своє здоров’я, все життя для них старалися і дбали, а їм, бачте, тяжко буде наші речі перебрати».

Для вас Маргарета Магнуссон підготувала інші аргументи: «Літні люди часто мають проблеми з рівновагою. Килимки, стоси книг на підлозі та випадкові предмети, що лежать чи стоять повсюди в будинку, можуть становити загрозу з точки зору безпеки…

Звичайно, старіння — не для слабаків. Рано чи пізно ви станете немічними і тоді будете вдячні за можливість насолоджуватися речами, з якими ви все ще можете справлятися самостійно, не відчуваючи тягаря занадто великої кількості предметів, за якими потрібно доглядати, та безладу, який слід упорядковувати».

Фінальне прибирання допоможе виявити і завчасно подбати про предмети, які можуть стати «яблуком розбрату» для нащадків. «Коли хтось іде з життя, навколо виникає справжнісінький хаос… Я знаю багато сумних історій про братів і сестер, які починають сваритися, бо хочуть заволодіти однією і тією ж річчю», — помітила Маргарета. Тому предмет, який неможливо поділити, ліпше ще за життя віддати тому, кому хочете. А можна вчинити по-іншому. У авторки книги був коштовний фамільний браслет, який подобався усім. Вона його продала, а гроші розділила між своїми п’ятьма дітьми. Можливо, вони й пожалкували за унікальною ювелірною прикрасою, але ніхто не почувався обділеним та ображеним.

Зайнятися фінальним прибирання корисно й для того, щоб разом з іншим непотребом ваші рідні не викинули справді потрібні предмети. У стосі залишених вами вітальних відкриток, почесних грамот і подяк може лежати важливий юридичний документ. Серед дешевих керамічних чи дерев’яних фігурок залишиться не ідентифікованим виріб видатного майстра. На полиці зі старими фабричними серветками сховається унікальна сорочка, власноруч вишита прабабусею чи знаною вишивальницею.

Разом зі світлинами однокласників, однокурсників, армійських друзів і колег по роботі (навіщо вони нашим рідним?) — на смітник можуть викинути фото, які слід зберегти. Пишучи ці рядки, я згадала, що серед світлин у моєму власному архіві є гарний портрет семилітнього Святослава Вакарчука (нині знаного в Україні та світі співака), якого я випадково зустріла і зазнимкувала як милу дитину в гостях у львівських родичів. Якщо я це фото не відокремлю і ніяк не позначу, то мої сини просто викинуть його разом з портретами інших, невідомих вже й мені самій дітей, яких я теж колись фотографувала.

Втомившись від перебирання нагромаджених нами речей, рідні гамузом можуть позбутися раритетної книги з автографом знаменитого автора чи коштовної прикраси, яку ви чомусь зберігали у шкатулці з дешевою біжутерією.

Тобто фінальне прибирання — це ще й про вибір справді важливих речей, які потрібно зберегти. І зробити це можемо тільки ми самі.

Є ще одна причина, заради якої варто цим зайнятися. Йдеться про предмети, що можуть скомпрометувати, виставити у негарному світлі — нас або інших. Наприклад, батько Маргарети був лікарем, зберігав удома історії хвороб своїх пацієнтів і… небезпечну отруту.

У багатьох людей завжди є щось, не призначене для інших очей: особистий щоденник, інтимні листи, фото та відео пікантного змісту, поплямлена чи подерта білизна… Чи хотіли би ми, щоб їх побачили наші близькі або сторонні люди? Якщо ні, то варто позбутися цього завчасно. «Немає сенсу зберігати речі, які можуть шокувати або засмутити вашу сім’ю після того, як ви підете. Якщо ви думаєте, що ці таємниці завдадуть шкоди або засмутять ваших близьких, обов’язково знищте їх», — радить Маргарета.

Авторка пише просто, легко і з гумором. Доречно згадує цікаві випадки зі свого життя. У книзі багато корисних порад: як перебирати речі, що з ними робити. «Магнуссон вчить читачів лагідно та з радістю приводити справи до ладу за свого життя, а не залишати це все іншим на потім», — написано в одній з рецензій на цей твір.

А ще Маргарета делікатно торкається психологічних і філософських питань, пов’язаних зі старінням і смертю, підготовкою до цього етапу — важливого і неминучого в житті кожної людини. Як зазначив інший рецензент, це — хороший спосіб обговорення непростих тем, які інакше було би складно порушити.

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №26, 30.06.2023 року