Микола Гринюк — ложкар, садовод, механік

Про косів’янина Миколу Гринюка вирішила написати, коли побачила в Інтернеті фото вирізаних ним декоративних дерев’яних ложок. Зустрілася з майстром і трапилося те, що часто буває на базарі: йшла «купувати» ложки, а повернулася з повними бесагами всілякої всячини.

Обробкою дерева майстер цікавився з юних літ. То був не художній, а практичний підхід. Спеціально не вчився, до всього доходив власним розумом, методом проб і помилок. Коли був старшокласником, виготовив гітару і грав на ній у аматорській групі. В армії командир попросив його вирізати приклад для мисливської рушниці. Микола погодився, хоча ніколи такого не робив. Щоправда, офіцер довірив зробити перший постріл з відремонтованої зброї самому майстрові. Довелося стріляти. Приклад не підвів.

Потім виготовляв якісь дрібниці з дерева — для себе, від випадку до випадку.

Одного разу знайомий запропонував Миколі Гринюку вирізувати на продаж декоративні маски, якими прикрашали інтер’єр. Не вагаючись, взявся за нову для себе справу. Як тільки попит на них знизився, майстер почав виготовляти ложки та виделки з ручками-обличчями.

Займається цим уже півтора року, але шукає для себе нове заняття — хоче робити куфри (скрині), оздоблені металом. Чоловік ще й кувати вміє, обладнав на подвір’ї кузню.

Мого інтересу до ложок майстер щиро не розуміє. Здається, ставиться до цього виду своєї діяльності, як до халтури. «Що — я? — каже. — Ви би подивилися, які речі з дерева мій син Назар робить. Він наш інститут закінчив».

Микола Гринюк вирізає з липи. Каже: «Добре — з каштана, але де ж його брати?». Усі ложки та виделки — декоративні. Усі — різні, немає двох однакових. Довжина — від 30 см до одного метра. Зазвичай їх купують для оформлення інтер’єрів родинних кухонь, громадських закладів харчування. Буває, беруть для когось — як оригінальний подарунок.

— Чому на ручках лише чоловічі обличчя, і всі — сердиті? — питаю майстра.

— Бо я не художник, — відмахується він. — Які маски робив, такі й — ложки. Ходімо, я вам ліпше свій виноградник покажу.

Дійшла черга до «бесагів». Дізнаюся, що Микола Гринюк — досвідчений садовод. На подвір’ї його ґаздівства, що на вулиці Над Гуком, височіє дерево — розмірами, як дорослий горіх. Це — магнолія. Господар на ній прищепив (він і це вміє робити) 12 різних сортів. Каже, що квіти загалом не дуже відрізняються між собою: в одних пелюстки вужчі, в других — ширші, цвіт більший чи менший. Але на чудо-дереві одночасно цвітуть рожеві, білі і жовті екзоти. Уявіть, як красиво буяє воно навесні — екскурсії можна проводити.

Найбільша ж гордість садовода — виноградник. Основна його ‘ частина складається з семи рядів по 40 метрів завдовжки. Микола Гринюк пустив лозу навіть над дахом великої майстерні. Каже, що раніше мав 85 сортів винограду, тепер залишилося 33. Делікатні «панські» види не витримують примх нашого клімату, схильні до хвороб, потерпають від шкідників. Та й догляду потребують невсипущого. А в господаря багато інших справ, руки не завжди до всього доходять.

У його саду ростуть по сім сортів груш і яблунь; різні сорти черешень, абрикосів; є жимолость — «такі сині ягоди, на смак — як афини, вітамінів мають море»; лохина, кизил, актинідія — «як ківі, але маленьке, така солодка, до Нового року зберігається».

Чоловік любить експериментувати — весь час щепить щось до чогось. Має і шкілку (розсадник).

Під час розмови дізнаюся, що Микола Гринюк ще й на механізмах добре розуміється. Сам складає верстати і тракторці різного призначення, використовує їх для полегшення своєї роботи. Наприклад, процес виготовлення однієї ложки складається з 12-ти операцій. Майстер механізував усе, що міг.

Виготовляє агрегати « запчастин, які купує на базарі або знаходить у металобрухті. Каже: «Більше желіза, ніж у мене, ні в кого нема».

Микола Гринюк складає механізми не за чіткою заводською схемою, а на власний розсуд. І вони працюють. Сам зібрав навантажувач, який піднімає і перевозить колоди завширшки півтора і завдовжки три метри. Зараз збирає докупи трактор для оранки.

Виготовив гідравлічний прес, щоб тиснути виноград.

Знайомий віддав йому неробочий, ще радянський, електричний бойлер. Микола Гринюк зробив з нього сушарку на п’ять поличок — для грибів і фруктів. Вона працює на дровах, сушить з димом і без диму.

З дисків великих тракторних коліс чоловік майструє… печі.

— Бачу, ви нічого не викидаєте, — кажу.
— У мене — безвідходне виробництво. Як магазинні котлети, — жартує чоловік. — Була ковбаса, не пішла — перемололи на котлети. Я можу 10 разів щось перероблювати, — і додає. — Я все роблю: мурую, зварюю; столярку (вікна двері, сходи), печі, трактори. Тут усе моїми руками зроблено. Тільки плитку класти не вмію.

Займається і пасічництвом. Має три вулики. Каже, що було більше, але пороздавав.

Минулого року Микола Гринюк сам збудував на подвір’ї та оригінально оформив альтанку. Недавно він та його однокласники відзначали 50-річчя закінчення школи. Після урочистої лінійки пішли не в кафе, а зібралися в альтанці над Гуком. Господар з такої нагоди навіть торт спік.

Так, він і це вміє. Його дружина тривалий час працює у Польщі, приїжджає додому рідко. Чоловік без неї не опустився, дає всьому раду. Сам собі готує, навіть паски пече.

— Що, і холодець можете зварити? — питаю.

— А що його варити? Водою залив, посолив, поперчив… — дивується моєму запитанню чоловік. — Коли чую від когось: «Не знаю, не вмію», — то я цього не розумію. Той не вміє, хто не хоче. От мене часто питають: ти когось навчив дерева щеплювати? Я тоді їх теж питаю: кого? Ніхто ж цим не цікавиться.

Господар запрошує мене в хату, показує старовинні поштівки, які збирає. Про кожну розповідає цікаво та охоче. Відтак підводить до картини на стіні. Придивившись, бачу, що у вирізьблену власними руками рамку майстер вбрав стародавню (підписану вереснем 1843 року)… вишивку. її Миколі Гринюку подарували знайомі.

Роботящий чоловік зі зболілими від поліартриту та покаліченими інструментами руками показує мені ювелірне вишиття з такими повагою і захватом, яке буває в одного доброго майстра до іншого. Каже: «Подивіться, як дрібно вишили. Тут — хрест, тут — якір, тут — квітки, тут пси гавкають, тут — ініціали, тут факели горять. Що це означає? Тепер хтось зможе так вишити?».

— Як ви відпочиваєте? — питаю його.

— У горах. Мене там нічого не болить. Гори лікують. Ми з сином усі верхи обійшли, усі кляузи, У мене з кожної кляузи є камінь. З Буркуту привезли камінь — як суглоб чиєїсь кістки, самі дивіться, — показує мені і дивується. — Що воно таке?

Микола Гринюк і ВелоКосів на Сокільському

Син подарував батькові спортивний мотоцикл «Сузукі ендуро крос», на якому 67-річний Чоловік ганяє горами, як бахур. Каже, що ручку газу тисне до упору. Часто бере з собою у гори хворого і сліпого Льоху — 13-річного пса, носить його на руках.

А ще дізнаюся, що Микола Васильович Гринюк закінчив Івано-Франківський спортивний технікум. Багато років був тренером з гірськолижного спорту, з 1996 по 2005 роки очолював Косівську гірськолижну дитячо-юнацьку спортивну школу. Разом зі своїми вихованцями побував на змаганнях у багатьох куточках України та колишнього СРСР.

Був депутатом Косівської міської ради п’ятьох скликань. Недавно знову отримав депутатський мандат, цього разу — Косівської об’єднаної громади.

Моя мама часто повторювала: «Добре все вміти, але не все одночасно робити». Може, якби Микола Гринюк займався лише художньою обробкою дерева, зараз я писала би про його персональну виставку в солідному музеї.

Якби зосередив зусилля на садівництві, вивів би новий сорт дерева чи винограду, відкрив би популярну на Косівщині винарню. Якби складав агрегати професійно, став би відомим раціоналізатором, відкрив би майстерню з ремонту й удосконалення сільськогосподарських механізмів. А міг би сфокусуватися на краєзнавстві, створити унікальний домашній музей.

Але Микола Гринюк цікавий і без цих нереалізованих здобутків. Бо належить до групи дуже важливих і потрібних у кожній країні людей — допитливих, працелюбних, із золотими руками, які не бояться ніякої роботи; охоче і швидко вчаться, самі собі дають раду, стараючись нікого не обтяжувати — ні рідних, ні суспільство.

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №25, 23.06.2023 року