Заслужене визнання
На шляху свого професійного становлення і зростання кожен з нас, насамперед, згадуємо вчителів. Саме вони мають великий вплив на те, якими фахівцями ми стаємо у майбутньому. їхні вміння, майстерність, мудрість, знання впливають на обрання нами майбутньої професії. Якщо б не було вчителя, ми б залишилися без крил. Саме вони висівають у наших серцях розумне, добре і вічне. І наш обов’язок — бути вдячними їм за це…
Часто виникає питання: чому одні, прийшовши працювати в школу, не витримують довго і знаходять інше місце роботи, а інші все життя щоденно поспішають такою знайомою стежиною до рідної школи. Мабуть тому, що учитель це не просто професія, це — покликання.
Історія Пістинського ліцею тісно пов’язана з долею Ольги Володимирівни Курищук. Це Вчителька з великої літери, яка виховала не одне покоління.
У серпні 1950 року випускниця Харківського учительського інституту вперше переступила поріг Пістинської школи. Прибула в село за призначенням Міністерства освіти на посаду вчителя історії. У школі на той час було сім класів. Це були важкі часи. Незнайомий, далекий край гостинно зустрів юну вчительку і став для неї рідним на все життя.
Народилася Ольга Володимирівна Хрипко в с.Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї, де була наймолодшою із семи дітей. Батько — столяр, майстер, мама — господиня в домі.
Приїхавши у 22 роки в Пістинь, Ольга Володимирівна квартирувала у сім’ї Михайла Костинюка. Ґазди стали для неї рідними, співчували і по-батьківськи підтримували. У 1951 році Ольга Володимирівна вийшла заміж за Василя Васильовича Курищука і оселилися у будинку батьків чоловіка.
Разом з чоловіком побудували будинок, виростили трьох чудових дітей: Галину, Костянтина, Ігоря. Ольга Володимирівна завжди чесно робила свою справу.
«Вчителі й учні, пістинчани ставились і ставляться до мене добре, мені хотілось жити і працювати. Кажуть, що я гостинна і балакуча. Але я ще — й берегиня дому…
Зриму пам’ять про школу, родину, вчителів, бережу в фотоальбомі, який залишу дітям», — згадує своє життя в книзі’«Школа і моя сім’я» Ольга Володимирівна.
За час учителювання, а це більше як пів століття, виробила і власні погляди на викладання історії, і власні святині: Україна, діти, покликання вчителя. Тоді ж зробила перспективний і, як виявилося, правильний вибір: щоб почуватися в житті добре і бодай відносно щасливо, треба стати добрим учителем.
Усе це сприяло тому, що її учні були сумлінними і дисциплінованими, а Ольга Володимирівна робила все для того, щоб уроки не були нудними. Вона добре знала, що душі вихованців просто так не відкриваються. їхні любов, відданість треба завоювати. Занадто рано Ольга Володимирівна усвідомила, що робота вчителя — це своєрідний світ, у якому ти постаєш не просто як людина, що повчає, а як Путівник у країну людяності, думки, творчості.
Мабуть, саме тому і сьогодні, коли Ольга Володимирівна на заслуженому відпочинку, її знають і поважають у рідному селі, її книжки стали візитівками Пістиня.
Що ж є в основою її успіху? Любов до своєї справи? Безперечно! Сумлінна праця? Неодмінно! І ще — великий педагогічний талант. Те, чого не можна навчитись і чого не, можна здобути, те що дано обраним людям, як дар Божий.
Світлана Лаврук,
вчителька української мови та літератури Пістинського ліцею.
«Гуцульський край», №20, 19.05.2023 року
