Кольорові струни натхнення

Напевно, ніхто не сперечатиметься із твердженням, що світ милий тій людині, яка вміє бачити його красу. Коли ж вона ще й примножує цю красу своєю працею — така людина щаслива і благословенна Богом, адже цей утаємничений і високий процес позначений печаттю сакральності.

Наша Гуцульщина мовби із самих небес обрана для творення: зі звичайних матеріалів — вовни, дерева, шкіри виходять шедеври, від яких тамуєш подих і не можеш відвести очей. Мені завжди здавалося, що ці чудо-речі народжуються із рук особливих — вибраних — людей. Не так давно життєві дороги звели мене з однією такою людиною — Любов’ю Миколайською — дочкою відомого майстра, чарівника різця, академіка художнього оздоблення дерева, як називали його мистецтвознавці, Василя Івановича Кабина.

Філософія мистецтва висновує думку, що творчість може проявитися будь-якої пори людського життя — в юності, зрілості, літньому віці — не має значення, лиш би особистість була креативною й прагнула віддавати себе, зусилля власної душі для творення прекрасного.

Любові Василівні це судження пасує якнайліпше: медик за освітою і фаховою діяльністю, в зрілі роки вона повністю віддалася художньому вишиванню й моделюванню одягу, досягла в цій царині видимих і поважних успіхів. І тепер, на порозі свого вісімдесятиліття, зі щасливими іскорками в очах запрошує оглянути її колекцію одягових речей і предметів ужитку, які направду викликають зачудування. «Таки в тата вдалася», — кажуть усі, хто знає її та родину, а особливо — знаменитого батька — різьбяра-віртуоза, який усе життя талановито розвивав і утверджував характеристичні стильові риси й традиції Косівської школи художнього різьблення.

Дочка Василя і Параски Кабинів — Люба — народилася у Косові 10 березня 1943 року. Навчалася у Косівській школі, закінчила Тернопільський медичний інститут і 40 років працювала в Івано-Франківську, в психіатричній лікарні №1 лікарем-психіатром.

Усе життя була колегою і помічником чоловікові — Мирославу Володимировичу Миколайському, спочатку — кандидатові, а потім — докторові медичних наук, професорові, який викладав в Івано-Франківському медичному інституті (тепер — медуніверситеті)…

…Після виходу на пенсію Любов Василівна повернулася у рідний батьківський Косів й увесь свій час віддає улюбленому мистецтву художнього вишивання. Це захоплення прийшло до неї ще дитиною, коли розглядала бабусині та мамині вишивки. Зовсім малою взяла до рук голку з нитками і вишила хрестиком свій перший орнамент.

Мамина похвала окрилила дівчинку, і вона все сміливіше бралася за роботу. Навчилася вишивати весь асортимент побутових речей, характерних для цього виду народного мистецтва, — серветки, доріжки, рушники, штори, скатерті, наволочки, краватки. Все це Люба оздоблювала, беручи за основу традиційний народний гуцульський стиль, але трактуючи його по-своєму, вносячи власні образотворчі знахідки.

Любов Василівна, мабуть, успадкувала органічне чуття гармонії від свого батька, тому має бездоганне розуміння композиції, природну здібність укладати елементи в орнамент без труднощів та ескізування на папері. Завдяки її індивідуальному смакові, узори на виробах мають закінчений відточений характер, всі частини орнаменту взаємно підпорядковані і становлять єдине улагоджене ціле.

Асортимент виробів 2016–2022 років — переважно одягові речі: чоловічі сорочки, жіночі сорочки .і блузи, сукні, костюми, жіночі святкові пальта і півпальта, жакети, виконані хрестиком, низинкою, настилом, мережкою та іншими техніками, якими Л.В.Кабин (Миколайська) володіє з великою майстерністю. Композиції її вишивок різноманітні, їх розміщення будується за чітко продуманою схемою, що випливає з логіки конструкції та крою, в основі якого найчастіше лежать прямокутні та трапецієподібні форми.

Кольори тканин, на яких має бути розміщена вишита композиція, диктують підбір барв. Так, на пальтах і сукнях білого кольору Любов Василівна розробляє орнаменти з домінуванням жовтогарячого, золотистого, зеленого, додаючи для графічності чорну нитку.

Темно-сині сукні прегарно виглядають у світло-синьому та голубому кольорах із вкрапленням жовтого. А взагалі її роботи відзначаються яснобарв’ям, своєрідністю поєднання кількох кольорів та орнаментальних мотивів у цілісній композиції.

Її одягові речі, комплекти, створені в останні роки, дуже сучасні, стильні, враховують уподобання молодих людей — онуків і внучок Любові Василівни: Марка і Юлі, Мар’яни та Юрка. Те, з яким захопленням вони носять її подарунки, як чекають на нові, а ще потихеньку просять підготувати незвичайний, ексклюзивний подарунок (Мар’яна — для чоловіка Миколи Оленчука, Юрко — для своєї половинки Вікторії), не може не тішити Любов Василівну, адже не даремною є її творча праця, якщо вона приносить радість.

Тішать серця мамині вишиванки і синові Всеволоду та його дружині Наталі, яка просто обожнює все українське. За океаном, в США, вона на свята не тільки сама дістає із шафи прекрасні комплекти, виконані мамою чоловіка, але й усю сім’ю одягає у косівський стрій, сервірує стіл дідовими різьбленими виробами, ставить на нього незвичайної краси дерев’яний підсвічник — і тоді дух Різдва чи Великодня владно запановує в затишному домі, єднаючи серцями і пам’яттю всю родину на далеких кінцях землі.

Вдячні мамі за дарунки й дочка Оля з чоловіком Ярославом, її тішить кожна робота, а водночас — викликає подив і захоплення. Адже мама, довгі роки працюючи лікарем, дбаючи про сім’ю, створюючи батькові комфортні умови для наукової праці, по правді кажучи, не мала часу вгору глянути. То, де це мистецтво жило в ній? Як вибруньковувалося, щоб тепер, у зрілі роки, вибухнути таким небаченим розмаїттям і красою? Мабуть, такою є природа таланту, що рано чи пізно він все-таки дає про себе знати, підкоряючи людські серця блискуче виконаними творами…

Любов Василівна виробила в собі розуміння специфіки різних матеріалів, оволоділа вмінням передбачити результат власних шукань. Нитка стала для неї мовби джерелом натхнення. Бере її в руки — і уявляє, як стібок за стібком ця тонесенька кольорова струночка співатиме пісню краси природи, багатства життя, любові людських сердець.

З такими теплими почуттями і працює Любов Василівна. Не працює — творить. Домагається ефективного звучання кольорів, оновлення традицій народного крою в сучасному одязі, вироблення і закріплення модернових стильових рис у святковому та повсякденному гардеробі.

І це Любові Миколайській вдається. її одягові речі могли би стати окрасою будь-якого модного подіуму з презентації українського етностилю. Однак Любов Василівна цим голову собі не сушить, бо просто задоволена своєю роботою, втішена, що вона подобається її рідним і викликає захоплення у всіх, хто бачить ці рукотворні дива, які допомагає їй втілити в готові вироби чудова майстриня з пошиття одягу Ольга Гаврилюк (Баранюк) із Косова.

Зрозуміло, що без ліричного сприйняття світу, краси довколишньої природи, розуміння плину людського життя з усіма його драматичними перипетіями, навряд чи вдалося б утілити свої творчі задуми. У роботах Любові Василівни все це приязне. Художня виразність і різноманітність її виробів залежить не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, умілого їх поєднання, правильного вибору техніки виконання, але й від життєвого досвіду, мудрості серця, успадкованих від батька, традицій мистецького самовираження особистості, що супроводжують її дорогами долі через роки, через єднання поколінь.

Аделя Григорук,
письменниця, членкиня НСПУта НСЖУ, заслужена працівниця освіти України.

«Гуцульський край», №13, 31.03.2023 року