Марійка Підгірянка слухала Гната Хоткевича

Напевно, не всі знають, що наша відома краянка, народна вчителька і поетеса Марійка Підгірянка добре знала письменника і бандуриста, уродженця Харкова Гната Хоткевича (1877–1938). Навіть одного разу мала змогу слухати самого маестро.

А було так. Відразу після одруження у 1905 році Марійка Підгірянка з чоловіком Августином Домбровським знайшли вчительську працю у селі Рибному неподалік містечка Кутів. Якраз у той період, на початку XX століття, у часи Австро-УгорськоТ імперії, у Кутах, серед небайдужої творчої інтелігенції засівалися паростки українського національного відродження.

До українського життя-буття долучилося молоде учительське подружжя Марії (Марійки Підгірянки) та Августина Домбровських. Вони вели багатогранну просвітницьку роботу серед гуцулів. У своїх спогадах Августин Домбровський занотував: «У липні 1906 р. засновано у Кутах культурно-освітнє товариство «Українська бесіда».

Засновники товариства звернулися до Марійки Підгірянки з проханням, щоб на першому зібранні товариства прочитала доповідь, яку сама вибере. Марійка підготувала виступ про жіноче питання. Цю доповідь надрукували у буковинській учительській газеті «Промінь».

А ще у той час у гуцульські міста та села: Косів, Кути, Вижницю, Жаб’є (тепер Верховина), Криворівню, Довгопілля, Космач, Буркут навідувалися знані творчі особистості у галузі літератури, мистецтва, історії, етнографії. За порадою неперевершеного етнографа Володимира Гнатюка, влітку 1906 року в «чарівний край Черемоша і Прута» навідався виходець зі Слобожанщини Гнат Хоткевич. Пізніше він писав: «Як я роззявив рота, прибувши на Гуцульщину, так із роззявленим ротом і ходив шість літ».

І не тільки ходив гірськими плаями, але й зустрічався з місцевими жителями, вникав у їхній побут, звичаї і культуру.

З них зіткав прозові полотна — повісті «Довбуш» і «Камінна душа», які екранізували кінематографісти Київської студії їм. О. Довженка, а також створив Гуцульський театр у селі Красноїллі, про який дізналися у Європі.

У тих спогадах А. Домбровського читаємо рядки: «В місяці серпні (1906 р. — В.Л.) гостював у Кутах Гнат Хоткевич, якого запросив Андрій Яворський, щоб дав концерт на бандурі для членів товариства «Українська бесіда». Після концерту Яворський запросив мене й Хоткевича на вечерю. Під час вечері я розповів, як дуже жалує дружина, що не могла поїхати на сьогоднішній концерт, вона ще не чула гри на бандурі й бандури ще не бачила.

Коли після вечері я розпрощався з Хоткевичем, підійшов до мене Яворський й шепнув: «Підготуйтесь, завтра приїдемо». І справді, в післяобідню пору приїхав Яворський із Хоткевичем у Рибне в гості до Марійки. Задержався недовго, може, — три години.

Хоткевич проспівав думу про Нечая і кілька веселих пісень, між іншим — «Продай, — милий, бички». Перед від’їздом прочитав кільканадцять віршів Підгірянки і попросив, щоб позволила йому взяти три вірші, які він уподобав».

Мої багаторічні дослідження життєпису Марійки Підгірянки підказують, що це могли бути її вірші «Співанка», «Коломийка», «Схилилися верби», «Смереко, смереко», «Чорніє смерека», які увійшли у першу її поетичну збірку «Відгуки душі» (1908), а потім перекочували до антології «Галицька і Буковинська поезії XX віку» (Харків-Київ. Книгоспілка. 1930).

Уже роками у Прикарпатті шанують мандрівного артиста Гната Хоткевича з Харкова. Мабуть, тому в Івано-Франківську з’явився пам’ятний знак, що символізує «Схід і Захід України — разом», де Гуцул виграє на цимбалах, а Козак — на бандурі. У обласному центрі в назві вулиць увіковічена пам’ять корифеїв красного письменства: Марійки Підгірянки і Гната Хоткевича.

Торік у гірських Білих Ославах — рідному селі Марійки Підгірянки — у колишній конторі Зарічанського лісництва, на якій встановлено ще у 1989-му пам’ятку-таблицю Марійці Підгірянці, із березня по листопад проживала сім’я переселенців Романенко з двома дітьми — Глібом і Германом, які звідси відправили тата на фронт. Родина приїхала з нескореного міста Харкова, рідного міста Гната Хоткевича, що тепер потерпає у вогні російського нашестя.

Автор цих рядків щотижня навідувався у їхнє тимчасове помешкання. Подарував четвертокласнику Глібові книжечки з творами Марійки Підгірянки, які допомогли йому за короткий час вивчити українську мову.

Так триває символічне єднання поколінь.

Василь Левицький,
завідувач Білоославського музею Марійки Підгірянки.

На замітку

Знаменита українська поетеса, педагогиня-новаторка Марійка Підгірянка (Ленерт) народилася 29 березня 1881 року у селі Білих Ославах Надвірнянського району, в родині лісничого. Восени 1887 року її батька перевели, як лісничого, в село Уторопи на Косівщині. Навчалася у місцевій школі.

У1900 році екстерном успішно склала іспити у вчительській семінарії Львова, отримала диплом на право вчителювати в школі. Вільно володіла польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою, українською; розуміла грецьку, латинську, італійську, російську.

40 років пропрацювала вчителькою у школах Галичини, Прикарпаття і Закарпаття, зокрема — у наших селах Уторопах і Рибному на Косівщині.

Марійка Підгірянка почала друкувати вірші у періодичних виданнях з тринадцяти років.; Першу збірку поезій «Відгуки душі» видала у 1907 р.

Прожила Марія Омелянівна 82 роки і похована у Львові, на Личаківському кладовищі.

«Гуцульський край», №13, 31.03.2023 року