Загинув Руслан Дмитрович Якібчук

Народився 30 червня 1973 року в Косові.

Міг стати прекрасним учителем історії. Все своє доросле життя вивчав минувшину України та світу, багато читав і знав, цікаво розповідав. Та коли закінчив школу, почалася важка соціально-економічна криза 90-х років. Більшості тоді доводилось виживати. Русланові було не до інституту.

Закінчив Івано-Франківське ПТУ №21, здобув спеціальність оператора механоскладальних робіт та електронно-обчислювальних машин.

У цей час разом із друзями створили у Косові рок-групу. Руслан писав тексти пісень, був вокалістом і гітаристом. Настав час одягати військову форму. Служив у щойно створених Військово-Морських силах України у складі першого екіпажу флагмана ВМСУ «Гетьман Сагайдачний».

Служба на флоті косів’янину сподобалася, був навіть час, коли хотів вступити у військове училище. Однак українські Збоойні сили переживали тоді не найкращі часи, авторитет армійської служби падав. Руслан повернувся додому.

Тут його чекала традиційна доля більшості місцевих чоловіків. Торгував на базарі, працював на будові. Наївся і заробітчанського хліба. Ремонтував помешкання у Польщі, Чехії, Німеччині. Добре знав польську і чеську.

Під час Революції Гідності Руслан був в Україні. Разом зі своїм родичем-бізнесменом з Фастова возив у столицю продукти для протестувальників.

Коли російські військові 2014 року прийшли на українську землю і почалися бойові дії, Руслан записався добровольцем. 2015 року потрапив у добровольчий батальйон «Волинь», який навесні того ж року приєднали до 14-ї механізованої бригади ЗСУ. Брав участь у боях в 2015–2016 роках і першій половині 2017-го. Служив за контрактом. Перебував у’зоні населених пунктів Новгородське, Світлодарська Дуга, Миронівське, Красногорівка, Мар’їнка, Курахове.

Після закінчення контракту повернувся додому, до звичної мирної праці.

24 лютого 2022 року Руслан був із сім’єю у Чехії, там жив і працював. 27 лютого виїхав в Україну, другого березня пішов служити у складі першої роти 109 батальйону Коломийської десятки (окремої гірсько-штурмової бригади), а вже четвертого березня був у Малині Житомирської області.

Брав участь у визволенні півночі України. 2 травня Руслан Якібчук потрапив на Донбас. Був у самому пеклі, воював за Сєверодонецьк. Тоді його серйозно контузило.

14 жовтня торік, на Покрову, в одному із запеклих боїв, воїна поранило в ногу і легко контузило. Побував у кількох госпіталях: Артемівську, Краматорську, Дніпрі, проходив реабілітацію у рідному Косові.

Руслан Якібчук мав кілька позивних. За любов до історії, зокрема — русинів, побратими кликали його Русом або лагідно —Русиком. А ще називали Поетом.

Написав вісім тисяч віршів. Мріяв видати власну збірку, навіть назву придумав — «Дух проти сталі». Не судилося.

Після лікування і реабілітації Руслан Якібчук повернувся на фронт.

В інтерв’ю, яке дав нашому часопису у грудні минулого року, казав: «Якщо здоров’я дозволить, повернуся на фронт. Там потрібні такі, як ми — досвідчені, з військовим і життєвим досвідом. Треба вчити, підтримувати і страхувати молодь. Мене вражає, як наші хлопці та дівчата, які розуміють, що можуть загинути, все-таки обирають шлях опору і боротьби… Це визначальний, епохальний момент в історії України. Якщо ми не відстоїмо незалежність, якщо в народі немає людей, готових за свою країну померти, хоч це і страшно звучить, тоді цієї нації не існує. Вона йде з історії, зникає».

Герой загинув 18 березня поблизу населеного пункту Роздолівка в Донецькій області.

Руслан Якібчук був людиною, у якої слова не розходилися з ділом: чесним, щирим, відкритим і добрим. Він був з тих мільйонів українців, які після 24 лютого 2022 року вразили світ: відважний, розумний, працьовитий, самодостатній. Про таких говорив американський президент Джон Кеннеді: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе. Спитай себе, що ти можеш зробити для своєї країни».

Руслан зробив все, що міг, і навіть більше. Своїх 50 літ він прожив дуже достойно. Тепер служитиме добровольцем у багатомільйонному українському Небесному війську. Він знову серед своїх — надійних і вірних воїнів, які мріяли про вільну і щасливу Україну, боролися за це упродовж багатьох століть.

А ми маємо жити і діяти так, щоб Русланові Якібчуку та всім його загиблим побратимам ніколи не було соромно за нас, живих, щоб їхня найвища велична жертва не була марною.

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №12, 24.03.2023 року

Share