Мирослав Мирославович Яцко

Народився 13 січня 1975 року в селі Вижньому Березові. Дитинство його було непростим. Коли Мирославові виповнилося 9 років, а його сестрі Марії — 11, діти залишилися без матері.

Жили разом з дідусем Миколою Яцком і дядьком Михайлом. Коли дідусь помер, Мирослава взяла до себе і виховувала тітка Юлія Томич з села Нижнього Березова.

У 1993–1995 роках юнак служив у армії. Після демобілізації одружився з жителькою Лючі Ганною Орищук, звили затишне родинне гніздечко у цьому селі. Разом виховали та виростили двох донечок — Уляну й Марію, безмежно тішилися трьома онучками: Ангеліною, Вікторією, Анастасією.

Мирослав Яцко був доброю, щирою, порядною і працьовитою людиною, дбайливим господарем і сім’янином, турботливим і чуйним батьком, люблячим дідусем, щирим братом, добрим сусідом і вірним товаришем.

А ще — він був великим патріотом. Після початку російсько-української війни, з 2014 року, під час кількох ротацій (з перервами) воював на сході, був учасником АТО.

24 лютого минулого року, коли на всій території України розпочалися криваві повномасштабні бойові дії, Мирослав добровольцем пішов уже на цю — велику війну. Служив у легендарній та героїчній 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс».

На війні двічі отримував поранення. Після останнього довго лікувався, проходив місячну реабілітацію, але знову повернувся на фронт. Загинув Герой 6 березня 2023 року поблизу Бахмута.

Жителі його рідних Березовів, Лючі, усієї Яблунівської громади провели Героя-земляка до місця його вічного спочинку з усіма належними цивільними та військовими почестями.

Пам’ять про Мирослава Яцка — люблячого чоловіка, батька і дідуся, доброї і працелюбної людини, мужнього воїна, щирого патріота — новітня історія України вже вивела на своїх скрижалях, а земляки шанобливо її оберігатимуть і завжди пам’ятатимуть Героя.

«Гуцульський край», №11, 17.03.2023 року

Share