Ніколи не пізно робити добро
84-річна Параска Слижук з Розтоків, борючись з важкою хворобою, долаючи пекельні болі, сплела вже пів сотні теплих капчурів для військовослужбовців, які захищають Україну і нас усіх на фронті.
Я запропонувала волонтерити моїй хресній Парасці Слижук з настанням холодів. Згадала, як колись хресна мама плела чудові светри і дивилася телевізор одночасно. Дуже тішуся, що матка Параска не тільки відгукнулася, але й заохотила допомагати воїнам свою родичку та сусідку, Марію Слижук — теж патріотку, небайдужу громадянку. Обидві жінки подолали вже вісімдесятирічний рубіж свого життя.
Людина починається з добра. Так і моя хресна все життя допомагала людям, працюючи в ветеринарній галузі, адже закінчила Львівський сільськогосподарський інститут, ветеринарний факультет. Пронесла життям інтелігентність, закарбовану десь глибоко у генах…
Параска Федорівна Слижук, з дому Шкрібляків, народилася у знаному с.Яворові. Згадувала, що прабабцю бабусі звали Лисавета (Єлизавета). Вже потім дослідник зі Львова розповів, що Лисавета була з родини вірменського священника з Кутів — Донігевича…
Велику увагу хресна приділяла вихованню своїх сина та дочки. Чи не тому обоє стали знаними лікарями. Василь Слижук — завідувач хірургічним відділенням Новоград-Волинського міськрайонного ТМО, про нього є багато дописів у місцевих газетах, бо Хірург з великої літери… Галина Обух, з дому Слижуків, — терапевтка та невгамовна помічниця усім нужденним і потребуючим.
Так з покоління у покоління гартується український національний дух і передаються християнські чесноти. Так наші люди забезпечують надійний тил і рятують Україну.
І немає значення, скільки тобі років, який твій фізичний стан. Головне — мати в душі те, що не згорає!
Любов Бринська.
«Гуцульський край», №6, 10.02.2023 року
