Країна фальшування та обману
Клієнти приходять до ювелірів з «палаючими» очима, несучи тремтячими руками скарби радянського періоду — каблучки, сережки, брошки «з рубінами, олександритами, топазами, сапфірами» і т.п., що залишилися їм у спадок від мами, тата, дідусів-бабусь… А під кінець експертизи вогники в їхніх очах сумно згасають, обличчя видовжуються.
А справа в тому, що за всю історію СРСР у ювелірних магазинах не було продано жодного ювелірного виробу з натуральними каменями. Це був свого роду завуальований обман, а точніше — гра держави з населенням величезної країни, яке не знало тонкощів ювелірної справи.
Все «дорогоцінне» каміння у ювелірних виробах Радянського Союзу — це або штучно вирощені в лабораторії аналоги, або пластик, або скло. В СРСР абсолютно всі магазинні ювелірні прикраси з червоним камінням були синтетичні через дві причини.
По-перше, у СРСР не було родовищ рубінів, придатних для ювелірної галузі. Корунди видобувають у невеликій кількості на Уралі та Кольському півострові, але для огранювання це каміння практично непридатне через численні домішки і тріщини, та й колір поганий. А ввозити із зарубіжжя рубіни та сапфіри, витрачаючи на це дорогоцінну валюту, радянський уряд не збирався.
По-друге, у СРСР виробництво синтетичних корундів за методом Вернейля та іншими подібними було поставлено на потік, оскільки корунди використовували для виробництва годинників і лазерів. Так, Чорноріченський завод «Корунд» вже у 50-х роках XX століття отримав перші кристали темно-червоного рубіну та відпрацював технології виробництва олександритів, сапфірів, аметистів і топазів для ювелірної промисловості.
Але найбільший сплеск популярності ювелірних виробів із синтетичними сапфірами та рубінами припадає на другу половину 60-х років та 70-ті роки, коли на черговому пленумі ЦК КПРС було ухвалено рішення про створення масового ювелірного виробництва в країні. Саме тоді в широкий продаж почали надходити прикраси із позолоченого срібла та золота, зазвичай 583-ї проби, з великими яскраво-червоними прозорими вставками з «вернейлівських рубінів» або з яскраво-синіми — з «вернейлівських сапфірів».
З’явилися також штучні корунди з ефектом зміни кольору — «олександрити». Камінь у них змінював колір, залежно від умов освітлення через домішку ванадію.
Ті, перші синтетичні рубіни радянського виробництва, зараз вже є рідкісним зразком синтетичного каменю і прекрасного машинного огранювання. Але тоді синтетичні корунди були ні рідкісними, ні дорогими: собівартість одного каменю, включаючи огранювання, становила приблизно 3 рублі 20 копійок.
Таким чином — усі рубіни, турмаліни, сапфіри, блакитні шпинелі та олександрити, що продавали у магазинах СРСР у післявоєнний час (до Другої світової війни ювелірне виробництво в країні було невеликим та артільним) — це синтетичні камені.
Олексій Туєв,
гемолог*-ювелір.
* Гемолог — це експерт, який займається вивченням складу дорогоцінних каменів і мінералів, досліджує їхні властивості, а також перевіряє справжність.
«Гуцульський край», №3, 20.01.2023 року
