Дух косівського торгу
Продавчиня з придорожньої крамнички в Смодній виходить до хвіртки. «Помилилася. Здалося, що то мої знайомі. Ставайте-ставайте, ви не заважаєте. Чули, який концерт? То наші смоднянські хлопці. Послухайте».
І справді, від входу на косівський базар, біля старих мостових конструкцій, чути музику і пісні. Концерт на підтримку війська. Співають щось нове, про цю війну.
На березі Рибниці, на знаменитому косівському базарі, шутер упереміш з калюжами. Шматки криги, перемеленої колесами автомобілів і перетоптаної ногами перехожих.
Спробуй уловити дух цього торгу! На ньому змішуються струмені — автентичний і глобальний. Підприємницький і аматорський. Мистецький і суто побутовий. Історичний і сучасний.
Хтось продає нарізані дольками і висушені до карамельного смаку грушки з власного саду. А хтось — фініки, упаковані десь у теплих краях і доправлені сюди через десятки перекупників і посередників. Є тут старі щербаті обшиті дротом косівські гладунці, а поряд — сучасний китайський фабричний посуд. Карпатські сушені гриби в трилітрових слоїках — й іспанські печериці в хитромудрому соусі.
А ще — сокири й баняси-колуни, вже насаджені на свіженькі топорища. Капуста, морква, буряки — одразу набір для вінегрету. Залізяччя старе і нове. Пічки газові і все для кухні: сита, качалки, штопори, перевертачки для смаження. Меблі домашні: табуретки, стільці, дзиґлики.
Чоловік плутає гривню з рублем. До жінки звертається: «Дай рубель, най дам людям здачу!». А покупцям: «Нате вам гривню!». Що дивуватися, у нас таке віддавна.
І все це під музику вже знайомих пісень: «Я піду в далекі гори», «Гуцулка Ксеня», «Марічка».
Люди якось охочіше ходять між товаром, розкладеним на столиках тимчасових або й на землі. Менше їх ваблять торговельні ряди, вимурувані з цегли й оштукатурені. Може тому, що там торг стає якимось офіційним, а тут він демократичний.
У рядах продають старовину: кептарі, дворучний гибельцвайман, гасові лампи, ступки бронзові, якісь раритетні книжки. А ще — сучасну косівську кераміку. І різьблені дерев’яні мистецькі твори.
Ноги човгають болотом (не забути вдома посушити взуття!).
Озираючись довкола, бачиш, що південь і захід окутано хмарами, їхні клапті висять над Вижницею і Верховиною. І ближчі гори — у хмарах. Навіть тяжко розібратися, чи то гори димлять, чи хмари такі важкі, що ледь не падуть на землю.
Ну а там, де Рунґури, Ключеви обидва, Печеніжин — хмари свинцеві: сніжні. Але вони не торкаються гір: над Верьхом довга світла смужка неба. Нема хмар і з боку східного.
Прут у Заболотові несе мутні води. У Пістині й Уторопах продають святкові ялинки на підставках, зроблені з хвойного гілля і такі самі зелені різдвяно-новорічні віночки.
Тарас Мельничук і Марія Влад на меморіальних дошках у Косові на приміщенні редакції газети змокли від дощу, який до вечора може перерости у сніг.
Микола Васильчук, м. Коломия.
«Гуцульський край», №51, 23.12.2022 року
