Діти ідуть в укриття

Зараз українці переживають важкі часи невизначеності, страху та ненависті. Особливо гостро це відчувається під час звучання сирени, що сповіщає про небезпеку обстрілів. Та коли дорослі можуть опанувати свої страхи та емоції, у діточок так не виходить. І як прикро та боляче за всіх дітей, що будучи ще маленькими і такими вразливими, вони чують звуки сирени.

Під час повітряної тривоги, я завітала до Косівського дошкільного навчального закладу «Горобинка», щоб самій побачити і вам розповісти про те, як малеча поводиться у ці години.

Після слів вихователя: «Діти, ідемо в укриття», — всі організовано, без паніки, збираються і йдуть в укриття. Кожен з собою бере власний тривожний наплічник з водичкою, смачним печивом, улюбленою іграшкою, яка пахне домівкою, адже з нею нічого не страшно, та записку з детальною інформацією про дитину і її рідних.

Вихователі роблять все можливе, щоб дітям було затишно, наскільки це можливо, адже укриттям у садочку служить коридор. У ньому поставили лавочки та стільчики, а на стіни повісили гарні картини. Тут збираються діти різних вікових груп — від найменших до найстарших.

З ними перебувають всі працівники закладу, які увесь час турбуються про вихованців.

Щоб досягти такої зібраності, щоб діти не лякалися, а звук сирени не викликав у них страху, вихователі ДНЗ «Горобинка» зі своїми підопічними провели велику попередню роз’яснювальну роботу. Наприклад, Ольга Станіславівна Конрад зі своєю другою молодшою групою дивилися мультфільм «Давай знайомитись, я — сирена», читали казочку «Спайк, без паніки. Це повітряна тривога», грала з дітками у дидактичну гру «Сирена у лісі для звірят». У ній усі малята були звірятами, а хтось один — сиреною.

Коли він свистів у свисток, звірята ховалися за стільчиками. Кожен побував у цій ролі та давав сигнал, тому знає, що сирена — це не страшно.

Вихователі придумують для дітей казочки та ігри, щоб без паніки та галасу вивести їх у безпечне місце. Кожна вихователька для своєї групи бере в укриття: розмальовки, книги, ігри, іграшки, олівці…

Під час повітряної тривоги тут шумно і гамірно. Дітей зацікавлюють усім, що тільки можна придумати: грають в ігри, читають казочки, малюють, співають веселі дитячі пісеньки.

Наші малята — великі патріоти. Пісню «Червона калина» знають усі і співають з великим задоволенням. Деякі діти вже частково знають Гімн України.

Та найважчий період повітряної тривоги — коли діти тільки позасинали у тепленьких ліжечках, і тут — сирена. Вихователі починають будити їх, одягати, взувати і виводити. Деяких маленьких вихованців виносять на руках, бо діти по-різному реагують на таке пробудження. Хтось вередує, плаче, хтось ще дрімає, всі хочуть мами і спати, туляться до вихователів і помічників, шукаючи розради та підтримки. Та через деякий час — вже граються і малюють.

Нещодавно сигнал тривоги пролунав У обідній час. Аби діточки не сиділи голодними, працівники садочка принесли для них столи та нагодували повноцінним обідом в укритті. Для малечі це було несподівано і цікаво водночас, адже у коридорі за столами сиділи разом маленькі і старші дітки, що для них було незвично. Всі були нагодовані і задоволені.

Одного разу дівчинка із старшої групи після закінчення тривоги зайшла до ігрової кімнати і сказала: «Сьогодні була солодка повітрянка». На здивоване запитання вихователя: «Чому?» — дівчинка відповіла: «Тому, що ми ділилися і пригощали один одного печивом і солодощами». І навіть у таких ситуаціях діти знаходять щось хороше. Вони — як маленькі промінчики сонечка, які робить наше життя яскравішим; у ці важкі часи.

Надія Погрибенник.
«Гуцульський край», №46, 18.11.2022 року