Волонтерство — це і допомога, і відповідальність

У церкві Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ, що в с. Старому Косові, щодня проводять молебень за мир в Україні.

Віряни у щирій молитві просять у Всевишнього заступництва для воїнів, котрі в жорстоких боях протистоять загарбникам, для мирного населення, яке страждає від обстрілів і бомбардувань. А ще парафіяни діяльно допомагають Збройним силам України здобувати перемогу над ворогом.

28 березня — перша відправка

Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну (24 лютого) на парафії відразу організувався волонтерський рух. У новозбудованому церковному приміщенні, яке зазвичай люди називають вартовнею, розмістили пункт приймання і відправлення допомоги. В основному це були продукти харчування, питна вода, бо в умовах війни не завжди можна налагодити похідні польові кухні. Військові винахідливо готували їжу з харчів, які їм доставляли волонтери. А народний тил намагався забезпечувати їх найбільш необхідним.

Допомагали і цивільним у зоні фронтових дій. Жителі Вербовця, Старого Косова, Смодної приносили і звозили у волонтерський пункт тонни картоплі, цукру, борошна, домашньої консервації. Люди по хатах організовано ліпили вареники, виготовляли м’ясні вироби, пекли пиріжки.булочки, різне печиво.

— Уже в березні на фронт відправили 41 бус різної допомоги, — згадує настоятель храму, отець-декан Іван Близнюк. — Доставляли продовольство по всій лінії фронту, де тримали оборону наші захисники. Про кожного з них знали, адже чимало чоловіків у дуже складних умовах зупиняли ворога. Волонтерам було нелегко, проте намагалися розшукати всіх. Розуміли, що разом з продуктами харчування привозили їм частинку родинного тепла, домашнього затишку.

Види допомоги змінилися

Волонтери стверджують, що за вісім місяців війни на фронті багато чого змінилося, зокрема і в потребах теж. У ЗСУ поліпшилося забезпечення харчуванням. Військові самі кажуть, щоб не везли те, чого їм не треба. Зараз потрібен теплий одяг: термобілизна, шапки, рукавиці, куртки. Звісно, у військових частин від Волині, Харкова й до південних регіонів України потреби різні. Проте, незалежно від місця дислокації, воїнам необхідна змінна статутна форма, аби мати в що переодягнутися.

«Військовослужбовці приходять у наш волонтерський склад і беруть те, чого їм не вистачає. У період дощової осені й похолодання їм потрібна плівка для накриття. У нас вона коштує 25 гривень за один метр, а в зоні бойових дій — 300. Потребують господарських товарів: сокир, клямбрів, цвяхів, деревини. У ЗСУ створено чимало нових батальйонів, тому потрібні баняки для польової кухні.

Водночас захисники просять не везти багато харчів (особливо з нетривалим терміном зберігання), бо це чиясь праця, і не варто її марнувати. Хоча на фронті вміють ділитися надлишками продуктів, обмундирування. І, звичайно, на бойових позиціях захисникам необхідні тепловізори, прилади далекого бачення, щоб пильнувати підступного ворога, тримати в полі зору їхні укріплення, місця дислокації. Постійною потребою є медикаменти: знеболювальні, проти застуди, кровоспинні. Наявність ліків у особистих аптечках допомагає підтримувати бойовий тонус військових, які вже самі вміють себе лікувати», — пояснює священник.

Автосервіс гроші не бере

Парафіяни церкви Успіння Пресвятої Богородиці вже відправили на передову 19 автомобілів. Військові просять позашляховиків (легкових автомобілів підвищеної прохідності). Вони швидкісні, маневрені, не застрягають на ґрунтових дорогах, переритих вибухами артилерійських снарядів і гусеницями танків. Це важливо для виконання розвідувальних і бойових завдань. У небезпечних ситуаціях така легкова техніка рятує життя воїнів, допомагає виявляти диверсантів.

Позашляховики переважно знаходять у країнах ЄС, купують за кошти волонтерів і українців, котрі живуть за кордоном і дуже активно допомагають нашим захисникам.

Старокосівські волонтери придбані транспортні засоби перед відправкою на фронт скеровують на станцію технічного обслуговування для перевірки на готовність і спроможність експлуатації в умовах війни. Відпрацьовані деталі замінюють, щось додають і вдосконалюють, аби укріпити надійність і міцність. Отець Іван зауважує, що автосервіс, який працює у Старому Косові, грошей за ремонт автомобілів, що готуються до відправки на фронт, не бере, а у військові частини відправляє запасні деталі для переданих автомобілів, якщо вони вийшли з ладу внаслідок пошкоджень у бойових діях.

А ще отець Іван каже, що військові просять вантажних автомобілів ЗІЛ-131, ГАЗ-66, щоб ними тягати гармати. Автомобілі для фронту, як уже зазначалося, в основному приганяють з-за кордону. У військових частинах їх беруть на облік. Проте в Україні ще не відпрацьована логістика списання знищених машин, що часто трапляється в умовах війни. Тому о. Іван радить волонтерам купувати автомобілі для ЗСУ з українською реєстрацією.

Священник розповідає, що від старокосівського парафіяльного волонтерського осередку здійснили 96 поїздок у зону бойових дій. Лише на солярку витратили більше 400 тисяч гривень. Інколи відправляли по два і навіть по чотири буси одночасно. Активну участь у всіх відправках беруть і церковні брати: Олексій Іванов, Петро Карп’юк, Андрій Стринадюк, Дмитро Гордій, Віталій Грималюк, Іван Іванчук, Роман Гавронський, Михайло Михавчук, Іван Гордій.

Одного разу на зворотному шляху привезли з Білої Церкви 46 людей. Деякі жінки були лише в нижній білизні та кімнатних тапках,
оскільки під час несподіваних і страшних обстрілів не змогли нічого з собою прихопити.

Під час нашої розмови зауважую, що отець Іван Близнюк не просто розповідає про страшні історії війни, а й душевно співпереживає. Бо волонтерство — це і допомога, і відповідальність за чиєсь життя.

Ігор Сусак.
«Гуцульський край», №44, 4.11.2022 року