Великий успіх маленького ательє

15 червня з окупованої Каховки Херсонської області на Косівщину переїхало ткацьке ательє Vandra Rugs. Через три місяці воно почало випускати продукцію. В цій історії багато прагматизму і добра, відваги та праці, випадковостей і символічних знаків.

Шведи

Почнемо з минувшини. 1782 року на півдні України (сучасна Херсонщина) оселилося більше тисячі шведів. Згодом їхнє поселення увійшло до складу села Зміївка (нині Береславського району). Скандинавська діаспора тут і досі мешкає — приблизно 100 осіб. У Зміївку часто навідуються туристи зі Швеції. Цей факт — одна з причин участі скандинавів у бізнесі, про який ми розповімо.

Поблизу Зміївки розташоване село Любимівка, де жила Лариса Боден. Її чоловік — швед. 15 років тому Лариса — мати трьох дітей створила власне підприємство. Ідею підказав чоловік. Справа в тому, що в тамтешніх селах жінки не мали постійної роботи, а тільки сільськогосподарську — сезонну. Взимку багато з них приходили до Лариси позичати гроші. Врешті чоловік зауважив, що так вона їм не допоможе. Запропонував придумати для односельчанок постійне та прибуткове заняття. Пані Лариса почула. Зізнається, що їй було байдуже, що виробляти та продавати: мило, свічки чи підкови…

Щасливий випадок спрямував енергію підприємиці у ткацтво. На вечірці у Швеції Лариса Боден розповіла своїм знайомим про труднощі сільських жінок півдня України. З’ясувалося, що її співрозмовники отримують замовлення на виготовлення килимів, але немає кому їх ткати. Так на Херсонщині з’явилося маленьке українсько-шведське текстильне підприємство. Лариса Боден займається виробництвом, шведські партнери — промоцією.

Очі бояться, а руки роблять

2007 року пані Лариса заснувала ательє Vandra Rugs. Каже, що нічого не знала про ткацтво, а килимів навіть удома не мала. До того ж взяла на роботу землячок, які переважно працювали у садах чи теплицях. Нове ремесло усім довелося опановувати з нуля.

Новоспечених херсонських ткаль основам і секретам майстерності навчали шведські фахівці, які спеціально приїжджали для цього в Україну. Працівниці ательє їздили переймати досвід у в Швецію.

Лариса і її колеги — вражають. Це ж скільки відваги потрібно, щоб вкласти кошти і взятися за справу, про яку нічогісінько не знаєш. Як треба вмотивувати людей, щоб за такий короткий термін вони навчилися новому? Яким треба бути трудолюбивим і відповідальним, аби так швидко налагодити виробництво якісної продукції, що відповідає міжнародним стандартам і завоювала авторитет у Європі.

Історія цього невеличкого ательє — важлива історія перемоги. Якщо ці жінки змогли, то кожен зможе — швидко навчатись і досягати успіху.

Ательє

Чому ательє, а не фабрика? Бо Vandra Rugs з Каховки працює тільки на замовлення. Кожен виріб — унікальний. Перш ніж почне працювати ткацький верстат, відбуваються тривалі перемовини-«примірка». Обговорюють усі деталі: розміри, узори, кольори, матеріали, оформлення країв…

Клієнт пояснює, який і для якого приміщення килим йому потрібен. Здебільшого їх замовляють для офісів, готелів, казино тощо. Наприклад, один з килимів, витканих уже в Косові, постелять на широкі сходи в мерії міста Гутенберга (Німечеччина). Тому важливою вимогою клієнтів є міцність і витривалість виробу.

Vandra Rugs співпрацює з архітекторами та дизайнерами світового рівня, передусім скандинавськими. Вони готують ескізи, за якими майстрині тчуть зразки. Бувають випадки, коли клієнт сам придумує узор.

Килими 100-відсотково натуральні (з бавовни, шерсті, фетру, льону), якісні, ексклюзивні та ручної роботи, а тому — дорогі. Через високу ціну більше 90 відсотків своєї продукції Vandra Rugs продає за кордон. Українці ще морально не готові або не мають змоги так широко відкривати гаманці.

Верстати та килими

Тим часом ательє розвивалося. З села Любимівки переїхало у місто Каховку. До колективу приєднався багаторічний водій родини Боден — Олександр Масловський.

Чоловік виявився здібним та ініціативним інженером, постійно щось придумує і вдосконалює. Це він і його команда оперативно зібрали у Косові семиметровий верстат, який нещодавно урочисто ввімкнули у присутності Посла Швеції в Україні.

Традиційні українські верстати мають дві-чотири педалі. У верстатах ательє Vandra Rugs педалей шість-вісім, що дозволяє використовувати більше технік.

Робота на такому обладнанні потребує спеціальних навичок. Місцева майстриня не зможе відразу ткати на них. Треба кілька місяців вчитися, після чого деякий період працювати під наглядом більш досвідченої колеги.

Херсонські килими — в скандинавському стилі. Красиві, світлі, приємних (здебільшого пастельних) кольорів, лаконічні, ненав’язливі. Вони стримано елегантні, і це слово їм дуже підходить. Тому не дивуєшся, коли дізнаєшся, що ткані вироби з Каховки вистеляють підлогу у помешканнях шведської королівської родини.

Як коштовну реліквію в ательє зберігають і демонструють відкритку-подяку від принцеси Вікторії за красивий килим, виготовлений українськими жінками. «Зауважте, ми цей килим принцесі продали, а не подарували», — підкреслює пані Лариса.

Один виріб тчуть від 5–6 тижнів до трьох місяців, терміни залежать від розмірів, матеріалів і складності узору.

До 24 лютого в ательє було 12 верстатів: найменший мав 1,5 метри (для виготовлення зразків), найбільший — 8 метрів. Пані Лариса припускає, що їхній гігант, можливо, — найширший ручний верстат у світі. Його зібрав Олександр Масловський, а деталі до нього виготовили на Каховському експериментальному механічному заводі за кресленнями Олександра. Найбільші верстати залишилися в окупації. В умовах війни та бойових дій їх неможливо перевезти. До речі, каховський завод виконав ще одне замовлення для ательє — прилад для намотування металізованих ниток. Килими з додаванням парчі популярні у світі.

Продукцію українсько-шведського ательє охоче замовляють клієнти зі Швеції, Австрії, Італії, Німеччини, Нідерландів. Найбільші замовники — Велика Британія, Країни Балтії, Швейцарія, Франція.

До початку пандемії коронавірусу Vandra Rugs регулярно та успішно представляла свої вироби на міжнародних виставках у Лондоні, Парижі, Стокгольмі, Мілані. Під час локдауну їх не проводили. Але ділові партнери Лариси Боден у цей період рекламували каховські килими у солідних дизайнерських та архітектурних журналах, після чого ательє отримало навіть більше замовлень і нових клієнтів зі США, Канади, Дубаї.

Vandra Rugs співпрацює з відомими дизайнерами, архітекторами та інтер’єрними студіями у всьому світі, дизайн килимів ускладнюється. Щороку ткалі з Каховки відправляли свої вироби у 20–27 країн світу.

Евакуація

24 лютого Лариса Боден була за кордоном, звідки й керувала евакуацією співробітників та обладнання. Пані Лариса каже, що в березні всі вони переживали шок і зосередились на питаннях елементарного виживання. Потішили клієнти. 95 відсотків замовників підтримали українського виробника фінансово (переказали або не відкликали попередню оплату), з розумінням поставилися до невиконання усіх термінів, погодилися чекати.

На початок повномасштабної війни в ательє працювали 27 осіб. За кордон зуміли виїхати 13 майстринь і 16 дітей з родин працівників. Добиралися через Крим, бо офіційних зелених коридорів на півдні не було.

Частина працівників не наважувалася або не захотіла покидати Україну. Вирішили перебиратися на захід. Знайшли 10-тонну фуру. За кермо зголосився сісти Олександр Масловський. Вантажили автомобіль півтора тижні. Треба було вибрати найнеобхідніше, без чого не обійтися. Залишили в Каховці малі верстати і найбільші. Взяли ті, на яких виконують основну частину замовлень.

Прихопили трохи матеріалів. Але на складах ательє залишилося 24 тонни вовни різних відтінків. Лариса Боден щодня моніторить інтернет у пошуках земляків, які виїжджають з Каховки на підконтрольну Україні територію. Просить взяти у багажник автомобіля бодай кілька бобін. Платить за це.

Працівники ательє виїжджали з окупованого міста на свій страх і ризик. Багато жителів Херсонщини під час евакуації потрапляли під обстріли або гинули від куль розлючених чимось окупантів. Наші гості добиралися у безпечне місце 11 діб. Пані Лариса каже, що після війни напишуть про цю поїздку мемуари.

Пошуки прихистку

На початку травня працівники ательє були вже на вільній від загарбників території. Почали шукати місце осідку на період війни. Лариса Боден має багато ділових партнерів і знайомих не тільки за кордоном, а й в Україні. Звернулася до них з проханням знайти чи порекомендувати регіон, де є вільні виробничі площі. «Нам потрібне велике приміщення — від 300 до 800 квадратних метрів. Дуже світле. Бажано — з опаленням», — каже пані Лариса.

Пропозицій щодо релокації надійшло кілька: зі Львова, Тернополя, Хмельницького… Найпривабливіша була з Вінниці.

Але Ларисі Боден зателефонував давній друг чоловіка — Бьорн, якого добре знають на Косівщині. Цей колоритний підприємець та меценат з Німеччини багато років живе у селі Лючі. Саме він запропонував перевезти ательє у Косів, заохотив: «Тут — класний мер і креативна команда».

Пані Лариса приїхала на оглядини недільного дня, зранку. Її вже чекали міський голова Юрій Плосконос і керівниця відділу промоції, зв’язків та економічного розвитку Косівської міської ради Роксолана Мартинюк. Вони відчинили і показали гості колишню килимарку фабрики «Гуцульщина», пообіцяли посприяти в пошуках житла для працівників ательє.

Просторе і світле приміщення, привітний прийом, готовність місцевої влади допомагати і підтримувати, безпека тихого провінційного міста, де немає військових і великих інфраструктурних об’єктів — мішеней для ворожих обстрілів, — справили на пані Ларису добре враження. «Тут ми відчули не просто комерційний, а передусім людяний підхід», — каже вона.

15 червня 10 працівників ательє, з них — п’ятеро ткаль, приїхали у Косів і почали обживатися.

Мер Косова не обманув — допомагає і підтримує. Лариса Боден називає Роксолану Мартинюк справжньою інвестиційною нянею, до якої приїжджі звертаються з будь-яких питань.

Першого ж дня до херсонців навідалися сусіди — президент місцевого мотоклубу «Хайлендерс» Василь Курищук і його друзі-рокери. Вони і гарячу каву принесли, і привітні слова знайшли для виснажених важкою дорогою приїжджих. Відтоді дружать.

Нещодавно ательє Vandra Rugs урочисто запустило в дію семиметровий ткацький верстат. Радість цієї події розділили високі гості: Посол Швеції в Україні Тобіас Тиберг і його заступниця Марія Лінгренд.

«Цей верстат для нас знаменує відновлення виробництва, — пояснила Лариса Боден. — Це схоже на та, як до важкохворої людини повертаються сили. Цей верстат — тільки початок. Сподіваємося, дуже скоро у нас будуть верстати на 4,5 метри, дизель-генератор. Почнемо ткати ворсові килими».

Перспективи

Лариса Боден чесно зізнається, що наші гуцульські ткацькі традиції і діяльність відомого мистецького навчального закладу жодним чином не вплинули на її рішення переїхати у Косів. Однак підриємиця навряд чи створила би успішний бізнес, якби не вміла бачити та оцінити кожен випадковий бонус і шанс.

Майже відразу засновниця ательє почала налагоджувати контакти з косівськими фаховим коледжем та інститутом прикладного і декоративного мистецтва. Через тиждень після приїзду провела презентацію ательє для студентів і викладачів, запросила їх у гості, показала обладнання і зразки. Наступного дня на стажування у Vandra Rugs прийшли троє місцевих панянок. Зараз тут знайшли роботу 12 ткаль з Косівщини. Ательє могло би працевлаштувати і більше, але його верстати відрізняються від гуцульських. Навчати ж можуть не більше шести осіб одночасно.

Адміністрація нашого інституту та Лариса Боден обговорюють майбутню взаємовигідну співпрацю. Ательє планує надавати у користування студентам коледжу та інституту свої верстати, дасть підручники, які Vandra Rugs підготувала для своїх ткаль. Підприємиця не планує ліквідовувати косівське ательє. Після перемоги України їх буде вже два: одне в Каховці, друге — в нашому місті.

Зараз Гуцульщина для Лариси Боден — чужина, яка не торкається струн душі уродженки півдня. Але Косівщина вміє зваблювати. В її тенета потрапляють непомітно і надовго.

Енергійну та прагматичну Ларису Боден можна побачити на мистецьких виставках і в приватних музеях, куди більшість місцевих жителів узагалі не ходить. Видно, що нашій гості тут цікаво.

Символи

В ательє, як бджоли на мед, злітаються місцеві ткалі. Вони мають талант, ідеї, але їм бракує підприємницької хватки та зв’язків, якими щедро наділена пані Лариса.

Пані Лариса каже: «Всі захоплюються нашими килимами, але зітхають: вони ж не гуцульські. Я думаю, зараз головне те, що ми працюємо, створюємо нові робочі місця, продаємо свої килими по всьому світу, розповідаємо світові про Косів, платимо зарплату і податки, працюємо на Перемогу».

Працівниці Vandra Rugs звикли екскурсій. В Каховці до них часто навідувалися зарубіжні та українські туристи, приходили студенти та школярі. Але те, що зараз відбувається у Косові, схоже на паломництво. Щодня в ательє навідуються кілька десятків людей, уважно розглядають усі куточки і кожен розповідає приїжджим свою історію, що так чи інакше пов’язана з фабрикою «Гуцульщина» та килимаркою. Хтось тут працював, хтось заходив на роботу до батьків, бабусі чи дідуся. Місцеві пам’ятають, де і чий станок стояв, хто за ним працював.

В такі хвилини розумієш, що це місце — «намолене», а випадковості невипадкові. Згадуєш, що народження відомої у світі Косівської мистецької школи, 140-річчя якої відзначають цього року, пов’язують зі створенням Косівського ткацького (!) товариства далекого 1882 року.

Символічно, що рівно сто років тому уродженець північної України, чернігівець Михайло Куриленко приїхав сюди і заснував у нашому місті знамениту спілку «Гуцульське мистецтво». Вона згуртувала місцевих майстрів, відновлювала старі і впроваджувала нові технології, налагодила рекламу та збут виробів. В основному спілка займалася виготовленням килимів з місцевої вовни, фарбованої природними барвниками, їх продавали не лише у тодішній Польщі, а й за кордоном. Ескізи килимів розробляли відомі українські митці.

Можливо, доля привела Ларису Боден на Косівщину не просто так, і ця активна ділова жінка впише свою незабутню сторінку в мистецьку історію нашого краю.

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №42, 21.10.2022 року