Батько трьох дітей захищає Україну
Війна застала Андрія Атаманюка із Шешорів у Києві — перебував там на заробітках. Чоловік відразу повернувся додому, де його з нетерпінням чекали донечки і дружина. Дівчатка тішилися, бо приїхав татусь. Але радість була короткою. На другий день після приїзду Андрій поїхав до районного центру. Увечері прийшов додому і сказав рідним, йде воювати добровольцем — захищатиме рідну землю.
Від цієї звістки дружина Дзвенислава ледве не зімліла. Але не заперечувала і не відмовляла, бо добре знала — чоловік свого рішення не змінить.
Він завжди був активним у громадському житті. Мужньо стояв на майдані у Києві, коли там відбувалися криваві та страшні події. Тепер Андрій також не міг спокійно сидіти вдома.
З великим сумом і тривогою в серці Дзвіна збирала чоловікові сумку. Гіркі сльози котилися з її очей. Проводжаючи його у далеку й небезпечну дорогу, довго дивилася услід і просила Бога, щоб її Андрій повернувся живим і здоровим.
Він поїхав, а вдома залишилися дружина і троє неповнолітніх дітей. Наймолодшій Улянці ледь виповнилося три рочки. Пригортаючи до своїх грудей Богдану, Марічку та Улянку, Дзвіна запевняла донечок, що все буде добре. Вона знає, що її коханий пішов захищати не тільки свою сім’ю, а й нашу державу від російського агресора.
Дзвенислава не опустила рук. Доглядає дітей, опікується великим господарством. Всі домашні клопоти лягли на її тендітні плечі. Перші дні були настільки важкими, що здавалося — їй цього не пережити. У голові крутилися різні думки. Не знала, де її чоловік, що з ним, з нетерпінням чекала від нього звісточки. Телефон не випускала з рук, щоб не пропустити дзвінок від Андрія.
Коли прийшла від нього перша звісточка — заплакала від радості, бо нарешті почула рідний голос. Довгими вечорами з трепетом у душі згадує щасливі моменти подружнього життя: знайомство, весілля, народження дітей. У шлюбі Андрій і Дзвенислава вже сімнадцять років, вони пролетіли так непомітно.
Андрій народився у багатодітній сім’ї. Закінчив Шешорівську школу. Розпочав свій трудовий шлях разом з батьком — на будівництві. Дуже любить свою родину, батьків і сестер.
Він — люблячий, дбайливий і турботливий батько та чоловік. Часто їздить на заробітки, тяжко працював, щоб збудувати власний будинок. І подружжю це вдалося! Облаштували своє гніздечко, де берегинею сімейного вогнища є Дзвенислава. Здавалося, що все в порядку, складали плани на майбутнє. Але звістка про те, що російська орда увірвалася в нашу країну, зруйнувала всі мрії і задуми.
Однак життя не зупинилося. Андрій Атаманюк з гордістю виконує свій громадянський обов’язок. Його дружина дбає про дітей, переживає і молиться за нього, підтримує, як може. При нагоді цікавиться, що йому потрібно.
Коли дізналася, що треба тактичні рукавиці, наколінники та інше спорядження, негайно придбала і відправила. Перед Великодніми святами зі сльозами на очах збирала продукти, різні смаколики та інше для свого Андрія і його побратимів. Подарунок з рідних Шешорів на фронт допоміг відправити отець-декан Іван Близнюк. Андрієва сім’я щиро вдячна йому за допомогу і підтримку, а також дякує тим, хто не залишає її у цей важкий час. Дзвенислава не падає духом, з болем у серці долає всі труднощі, які випали на її шляху.
З перших днів перебування на фронті Андрій побував у різних гарячих точках, але рідним про це не розповідає. Зараз він неподалік Бахмута. Зрідка від нього надходить звісточка, яку з нетерпінням чекають рідні. Кожне почуте від нього слово додає рідним сили і віри у перемогу. У щирій молитві вони просять Бога, щоб він оберігав Андрія і всіх наших захисників від ворожих куль. І чекають на його швидке повернення з перемогою.
Віриться, що Господь Бог і ангел-охоронець допоможуть Андрієві подолати всі труднощі, повернутися живим і здоровим до рідних, яких він безмежно любить.
Вікторія Кушнірчук.
«Гуцульський край», №23, 10.06.2022 року
