Віддані своєму покликанню
Рожнів — село велике, з гарним природним ландшафтом і прекрасними людьми. Багато років воно було кузнею кадрів. Рожнівчани на різних ділянках трудилися в своєму селі, інших областях і регіонах України. Всюди вони справлялися успішно.
Це імениті особистості — поети, письменники, співаки, лікарі, вчителі, які своєю працею, талантом здобули велику повагу й авторитет, прославили своє село на всю Україну та далеко за її межами. Цих людей я знав особисто, співпрацював з ними багато років, не один раз зустрічався. Є що згадати і про що поговорити, хоча багато що змінилося в житті. Але люди, які були порядними, доброзичливими такими є і зараз. Хочеться щоб так було надалі й завжди.
У народі кажуть; який ґазда — такі діти, таке й господарство. Життєвий досвід у більшості випадків підтверджує цю давню мудрість, бо й справді багато залежить від природи людини. В управлінні соціального захисту населення волею долі мені доводиться бувати часто. Вже сьомий рік цю державну установу очолює В.Ропар, якого знаю чимало років. Василь Васильович був головою Рожнівської сільської ради. Приємно з ним було спілкуватися на різні теми та щоразу тішився, що їхнє село завжди красивішає. Від односельчан чув, що мають доброго, мудрого керівника. А подумки вкотре пересвідчувався, що місцева громада (та ще й рожнівська) будь-кому владу в селі не довірить.
В управлінні соціального захисту населення райдержадміністрації, де начальником Василь Ропар трудиться 45 працівників. Вони виконують важливу державну роботу. Приємно спостерігати як ці службовці допомагають людям: заповнити той чи інший документ, написати заяву, оформити все правильно, щоб потім не доводилося зайве вдаватись до якихось уточнень. Адже звертаються в УСЗН відвідувачі різного віку, з різних населених пунктів. А з віддалених сіл приїхати в район особливо тепер, коли обмежене пасажирське сполучення, доволі не просто.
Наслухався як дякують літні й молоді, мами з дітьми та й запитав у Василя Васильовича кого б він, як керівник, хотів би відзначити добрими словами. У відповідь почув: «Якщо відверто, — то всіх працівників, бо ставляться до своїх обов’язків сумлінно, старанно. Багаторічний досвід у роботі мають: подружжя Нестеруків — Василь Іванович і Олена Анатоліївна, які працюють уже 15 років, а також Микола Іванович Кричун, Василь Федорович Галамасюк». Мені, як авторові цієї статті, теж приємно, що в державній установі працюють такі щирі люди, віддані своєму покликанню, хоча й від них не завжди все залежить.
Петро Лосюк,
член НСЖУ.
«Гуцульський край», №6, 11.02.2022 року
