В оселі горян постукав «Гуцульський календар»
Надворі січень, а це значить, що редакція журналу (видавництво) «Гуцульщина» втішена вчергове вітати вас, прихильників «Гуцульського календаря»! Щорічник уже 27-й раз приходить на поріг кожної гуцульської хати, при тому ареал розповсюдження журналу розширюється у геометричній прогресії.
Нас читають не тільки в Україні, а вже й далеко поза її межами, про що свідчать відгуки і фото в соцмережах. «Гуцульський калєндар – 2022» підготував чимало цікавих статей, щедро підсилених унікальними світлинами. Як завше, купа краєзнавчих розвідок з минулого в поєднанні з днем насущним. Подяка всім, хто долучається до творення видання, доповнюючи журнал власними дописами.
Відкривають видання традиційні добірки: церковний календар, місяці якого проілюстровані світлинами фотомайстра з Верховини Василя Дячука, слово від редакції, ювілейні і пам’ятні дати Гуцульщини, чільне місце серед яких дісталося славному селу Космачу, що нарік відзначатиме 610 років з часу заснування.
Далі йдуть матеріали Параски Торак «Буковини народний герой» — про Лук’яна Кобилицю, Світлани Флис — «Карпатський штрих Олени Кульчицької» та «Федір Гаврилюк — будитель мас із Ворохти».
Рубрику «Люди твої, Гуцуліє…» наповнюють статті про ювілярів «Аделя Григорук — філігранна майстриня слова» Марії Порох з Косова, «Бог мені дав більше, ніж я заслужив» про науковця Івана Зеленчука (автор Людмила Зузяк з Верховини), про Ольгу Шлемко («3 «престолів природи» — на театральну сцену») написала Людмила Федюк з Путили, про неперевершеного різьбяра Юрія Павловича з Рахова пише, Іван Зеленчук. Є у цій рубриці статті й про уродженця Киселиць на Путильщині Петра Іліщука «Життям він просто так не перейшов» (автор Юрій Федорчак), «Маріїну правду життя» (про Марію Кіщук з Річки) розкриває Леся Клим, Любов Косило — унікальні грані невтомної дослідниці Гуцульщини Світлани Флис із Делятина.
«Велична святиня Снідавки» Марії Пістащук, «Канікули з Богородицею. Криворівнянський феномен Зарваницької прощі» Івана Рибарука та стаття Василя Левицького «На Йордан у Білих Ославах» наповнюють рубрику «Назустріч Богу». Стаття Олега Семенишина зі Львова «Ломацький. Чому його забороняли в СРСР?» дає глибше пізнати постать подолянина з душею гуцула Михайла Ломацького.
Про непросте виживання громади в умовах децентралізації пише голова Верховинської селищної ради Василь Мицканюк у статті «Максимум добрих справ для громади». До речі, без фінансової підтримки з боку ради вихід журналу у світ був би немислимим. Цікаві матеріали підготували про лицарів волі — упівців Микола Савчук з Коломиї та Петро Дедерчук з Делятина («Партизанська хатина в Середньому») про повстанця Дмитра Якуб’яка.
Ретроспективу побудови першої лікарні у Верховині змальовує Лєшек Римарович із Кракова в обширній статті «Жаб’євська клініка». Василь Попович з Румунії розповідає, як у давнину займалися плотництвом на річці Кіроя в Марамуреші. Як колись природа помстилася заготівельникам сосни гірської, можна дізнатися у цікавезній статті науковця Ярослава Зеленчука «Помста жерепу».
«Аркан / Арган. Назва запозичена, але дух наш» — гуцульський танець досліджує Микола Савчук, Юрій Атаманюк пише про «вишивані медяники», які виготовляє Марія Чорій з Великого Бичкова, а Наталія Кузьо відкриває талант боднаря з Косова Василя Мочерняка. Грані художників Анатолія Калитка та митців пленеру «Бартка» пропонують осягнути Олександр Федорук з Києва і коломиянка Наталія Мочернюк.
Є у «Гуцульському календарі» традиційна рубрика «проекти» («Hutsul ethnos», в добру путь!», «Відчуй гори на смак: отримай насолоду від нового туристичного маршруту «Гуцульські сирні плаї» та «Карпатський національний природний парк»). Про «гуцульську скрипку Мартищука» пише криворівнянин Іван Зеленчук, діалектологічну скриню наповнює Василь Шкурган з Косова, нарисами діляться Микола Васильчук з Коломиї («Лукінів») та красничанин Василь Тупилюк («Мара»).
Ґаздівська жилка завжди була притаманна гуцулам. З цим важко не погодитись, перечитавши статті Остапа Тим’яка «Майстер і пасічник з Москалівки» про Миколу Тимківа, та Орисі Книшук, Володимира Соломчака і Тетяни Карчевської — «Недоспівана пісня Петра Книшука». Покликання, вижничанки Марії Клим — Божі трави. У статті «Зілля збираю, щоб ліком людині було» журналістка з Буковини Ярослава Кибіч устами пані Марії розповідає про те, як у себе вдома, — на присадибі, можна вирощувати ліки від багатьох хвороб.
Доповнюють щорічник порція гумору від Василя Тупилюка, Оксани Йонаш-Тодер і Юлії Таринської, фотодобірка «а Календар» мусит бути», фестивальні матеріали, поради, таблиця вагітности худоби… Втратив край у 2021-му й чимало знаних гуцулів. Це — Роман Олексюк, Петро Сказків, Ігор Остафійчук, Віктор Максимчук, Василь Коржук, Антон Яворський, Юрій Соловчук, Володимир Тутуруш, Василь Мануляк.
На першій сторінці обкладинки календаря — гуцульська пара Мирослава та Ірини Харуків із трійнею: Яремою, Еммою і Марком. Про унікальну історію династії глибше можна дізнатися на сторінках 94–95 видання.
Роман Клим,
редактор і упорядник «Гуцульського календаря».
«Гуцульський край», №53, 31.12.2021 року
