Слово про доброго пастиря

«Не ви вибрали Мене, а Я обрав вас і настановив, щоб ви йшли і принесли плід» (їв. 15,16). 25-п’ятиліттю священничого служіння отця Василя Іванюка — митрофорного протоієрея, настоятеля церкви Пресвятої Трійці села Яворова, якій в цьому році виповнюється 195 років з часу відновлення після знищення вогнем, присвячується.

Теперішній парох села Яворова народився 24 листопада 1976 р. в селі Уторопах у родині Анни та Лук’яна Іванюків. Пізніше Бог дарував подружжю ще двох діточок — дочку Марію та молодшого сина Володимира, який, до слова, так само, як і отець Василь, є випускником філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2010 р.).

Власний шлях до Бога Василь Іванюк розпочав з навчання у недільній школі, діяльність якої в буремні 90-ті минулого століття започаткував настоятель місцевої церкви Архистратига Божого Михаїла, отець Богдан Стефанків. «Ставши слухачем недільної школи, без Церкви і єдності з Богом я себе уже не уявляв», — з помітним душевним трепетом зізнався у розмові душпастир.

Ще будучи учнем дев’ятого класу Уторопської загальноосвітньої школи, яку Василь закінчив 1993 року, хлопець записався на дяківські курси. їх організував тодішній декан Косівського благочиння, світлої пам’яті отець Дмитро Близнюк. Церковному співу навчав талановитий псаломщик і піснеспівець Дмитро Федорчук є його рідний вуйко.

Засвоївши під його опікою загальні норми чинопослідування та церковно-літургічного співу, юнак став дякувати у Старокосівській церкві, а 1994 р. — вступив на навчання в Івано-Франківську духовну семінарію, фундатором якої є високопреосвященнійший Митрополит Галицький Андрій Абрамчук.

Період навчання був особливим не лише в житті молодого семінариста, а й усього українського народу, котрий рішуче йшов шляхом самовідданої боротьби за державну незалежність та церковну автокефалію. У вирію тих подій, 30 червня 1996 р., владика Андрій рукоположив Василя Іванюка в сан диякона, а вже 12 липня під час храмового дня на честь святих первоверховних апостолів Петра й Павла в селі Снідавці — у сан пресвітера.

У лютому 1997 р. блаженної пам’яті преосвященнійший Іоанн Бойчук — Єпископ Коломийський і Косівський (1997 — 2013) направив отця Василя на служіння у село Яворів.

А вже через рік Бог дарував йому унікальну нагоду зустрічати найпочеснішого гостя — святійшого Філарета — Патріарха Київського і всієї Руси-України. Збереглися унікальні відеозаписи про ту трепетну мить у житті не лише священника, а й всієї церковної громади.

Прикметно, що святійший Владика, розчулений словами привітання молодого священника, попри намагання місцевого церковного уряду та чиновників, які відговорювали Патріарха зайти до церкви, пояснюючи це далекою дорогою і браком часу, не лише зайшов до місцевої святині, а ще й спільно помолився та уділив усім гуцулам Першо-святильське благословення. Тоді отцю Василю вистачило щиро від душі промовити: «Помоліться за цей роботящий, такий милий гуцульський народ». У відповідь, Його Святість сказав: «Йдемо до каплиці, а потім зайдемо до храму й помолимося».

З призначенням отця Василя настоятелем, церковна громада перестала бути дочірньою парафією, а її розвиток став динамічним і вражаючим за результатами позитивних змін. Його служіння, направду, — гідне подиву й заслуговує на широке висвітлення та популяризацію.

Молодий та енергійний священник активно займається просвітництвом. Спільно з громадою дбає про благоустрій і збереження церковної споруди, що є пам’яткою архітектури державного значення. Особливо плідно налагоджено співпрацю з школою.

Отець Василь гуртує довкола себе молодь і постійно дбає про її виховання у християнському дусі. Підтвердженням є цьогорічні випускники, які радо ділилися своїми думками і враженнями про все, що зроблене в селі з ініціативи місцевого пароха.

У результаті спільних зусиль громади, на церковному подвір’ї з’явилася брама-дзвіни — ця з п’ятьма новими дзвонами — справжня гордість і велична окраса архітектурного ансамблю церковного комплексу, кам’яна та кована огорожа, а старі вікна — вчасно замінили на нові енергозберігаючі склопакети.

Окрім капітальних реставраційних робіт у храмі, за роки його служіння вдалося збудувати на різних кутках понад два десятки каплиць і встановити або відновити десяток придорожніх хрестів і, зокрема, найвіддаленіших з них.

Величною окрасою і символом Божої опіки та захисту постала статуя Христа Спасителя, Котрий у своїй архиєрейській молитві молиться за єдність і просить, щоб усі були єдині, як Він з Отцем Небесним одно (їв. 17, 11). Милує око, а разом з тим і налаштовує на роздуми, інстальована місцева Хресна Дорога.

Все це зроблено й будовано останніми роками на щедрі пожертви яворівських газдів, офіродавців і меценатів, серед яких церковні братчики та сестриці найчастіше згадують Катерину Шкрібляк.

Загалом історія парафіяльного життя Яворова, життя та служіння отця Василя, діяльність церковного комітету, співпраця з школою та багатьма іншими культурно-просвітницькими установами, що діють у селі — це вагома складова і запорука розвитку, інтелектуального і духовно-культурного поступу села.

Микола Шкрібляк,
доктор філософських наук, протоієрей.
«Гуцульський край», №26, 25.06.2021 року