«Вчителько моя, зоре світова…»

Це слова з відомої пісні ще 60-х років ХХ-го століття, але вони актуальні нині і повік-віків, бо добра педагогиня для кожного з нас — як рідна матір.

Особисто для мене такою була блаженної пам’яті Любов Павлівна Романюк — учителька математики Косівської середньої школи (в 60-х роках в райцентрі було три школи — восьмирічна, школа-інтернат і середня; остання знаходилася у приміщенні, в котрому зараз функціонує Косівський ліцей №2 імені Михайла Павлика).

Після закінчення сільської восьмирічки я потрапив у вересні 1965-го до цієї школи — в 9-В клас, контингент якого склали вихідці з практично усіх сіл Косівського району (зі сміхом пригадую, що міські косівські учні з 9-А і 9-Б називали нас «банячки»).

Довбенчук Василь Юрійович, Терещенко Марія Миколаївна, Мартинюк Надія Михайлівна, Балагурак Ніна Дмитрівна, Стринадюк Володимир Михайлович, Скляренко Любов Михайлівна, Сліпкань Любов Карпівна, Малявська Анастасія Миколаївна, Колісниченко Галина Ігорівна, Ковановський Іван Іванович, Сіваченко Олена Петрівна, Романюк Любов Павлівна, Хоха Тетяна Антонівна, Бурлаченко Петро Андрійович, Король Емілія Степанівна, Михайлюк Іван Михайлович, Демчук Петро Захарович, Пиптюк Жанна Микитівна, Ковалевська Галина Федорівна, Михайлюк Любов Миколаївна, Стринадюк Катерина Максимівна, Цегельник Олександр Трохимович, Шустакевич Євстахія Степанівна, Лугова Ніна Миколаївна, Пиптюк Володимир Йосипович, Кушнір Ольга Василівна, Кіт Тетяна Іванівна and Хвиль Леонід Іванович.

Нам, тобто «банячкам», поталанило неймовірно — нас навчали такі видатні педагоги як Ігор Аполлонович Пелипейко, Володимир Михайлович Стринадюк, Ольга Семенівна Дерека (на жаль, через рік вона виїхала до Тлумача), Петро Андрійович Бурлаченко (він відлетів у вирій останнім — наприкінці 2020-го…), Іван Іванович Ковановський і дуже часто Ольгу Семенівну підміняв «сам» директор школи — Іван Михайлович Михайлюк. Їх усіх пригадую з великою пошаною і ностальгією, але перше місце в тих спогадах займає Любов Павлівна Романюк.

Математику я любив з перших років навчання і в сільській школі завжди мав відмінні оцінки, але в першій чверті 9-го класу ледве витягнув на «четвірки». Любов Павлівна була строгою, не пропускала найдрібніших промахів і абсолютно не зважала на те, ким був учень — сином (дочкою) сановитого чиновника чи простого колгоспника — єдиним критерієм для неї були реальні знання і правильні відповіді на письмові чи усні запитання.

Любов Павлівна Романюк

«Васильку, — звернулася до мене вчителька сам-на-сам після закінчення першої чверті, — я бачу, що ти незадоволений своїми оцінками з алгебри і геометрії, але тобі бракує настирливості у вивченні цих предметів. Математика не терпить поверхневого до себе ставлення, тут старим багажем далеко не заїдеш, це як поезія логічного мислення — потрібно глибоко вникати в кожний нюанс. Читай не лише підручники — користуйся додатковою літературою, в шкільній бібліотеці її чимало».

Там я вибрав «Цікаву алгебру» Перельмана, та Любов Павлівна мій вибір не схвалила. «Ходімо зі мною», — сказала вона і повела до себе додому на вулицю Піонерську, 28 (так вона тоді називалася, нинішньої назви не знаю). У помешканні вчительки мене вразила величезна кількість книг, акуратно розміщених у кількох шафах за склом. В одній були книжки з алгебри, геометрії, тригонометрії, а в інших — енциклопедії і художня література різних жанрів та авторів.

«Ті я дам тобі почитати на літніх канікулах, а зараз попрацюй з цією», — Любов Павлівна вручила збірник задач колективу авторів. Книжка складалася з двох частин: перша — власне задачі, а друга — їх вирішення з детальним поясненням послідовності дій. «До другої половини заглядай лише після того, як вирішиш задачу — аби звірити, чи зробив правильно. Якщо ж почнеш переглядати системно цю другу, то користі не буде жодної — це ніби користуватися шпаргалкою на контрольній, — сказала вчителька і ще й почастувала смачнючим чаєм з пиріжком власної випічки, додавши, — ти, бачу, їздиш до школи велосипедом, а це ж понад 10 км в один бік…».

З якої причини Любов Павлівна звернула увагу на пересічного сільського хлопчину — це для мене загадка дотепер. Можу сказати лише, що вчителька охоче допомагала кожному, хто звертався до неї і доволі часто займалася з потребуючими після уроків. В ту пору ще ніхто не відав про явище, котре функціонує нині «як закон» і називається «репетиторство» — про жодну оплату додаткових занять навіть гадки не було.

За наставництва Л.П.Романюк я таки досяг відмінних оцінок і навіть брав участь у традиційних олімпіадах з математики, але найголовнішим було те, що знань, здобутих під її наставництвом, виявилося достатньо, аби легко пройти інститутський курс математики — вже без додаткових занять з тамтешніми викладачами. Не в образу скажу, що їм до рівня Любові Павлівни було добряче далеченько…

На літні канікули 1966/67 років Любов Павлівна позичила мені «Шерлока Холмса» Артура Конан-Дойля. Книга була в російському перекладі: «Заодно підтягнеш рівень вимог Олени Григорівни», — пожартувала вчителька, знаючи, що з російською у мене не менше проблем, ніж з математикою на початках. Олена Григорівна Сіваченко — вчителька російської мови й літератури була не менш вимогливою, як і Любов Павлівна, згадую її з повагою також.

«Шерлока Холмса» я читав, як кажуть, «запоєм» — мама навіть сварилася і вимагала поберегти очі. Я збрехав, що то додаткове завдання вчительки російської мови, з якої в табелі за 9-й клас у мене стояла «четвірка». У серпні я повернув Конан Дойля і отримав для читання збірник фантастики Герберта Уелса — Любов Павлівна мала в своїй бібліотеці те, чого в державних розшукати було годі — такі книги передавали, як кажуть, «із рук в руки»…

Школу в Косові я закінчив із золотою медаллю — переклади англійських авторів допомогли надолужити рівень знань російської мови, а в ті роки для отримання «золотого атестата» було потрібно мати відмінні підсумкові оцінки лише за випускний 10-й клас. Отож вчителька математики опосередковано допомогла опанувати й суміжний предмет, за що їй буду вдячний до кінця своїх днів.

Вже навчаючись в інституті, а згодом і в аспірантурі, мав за честь підтримувати зв’язки з Любов’ю Павлівною листуванням. Вона знаходила час відповісти на кожен мій лист і цікавилася тим, як складаються мої справи, давала слушні поради, переповідала новини зі школи, в якій продовжувала працювати, попри поважний вік.

Ніколи цього не питав, але переконаний — вона листувалася, мабуть, з багатьма своїми вихованцями і, само собою зрозуміло, — зі синами Павлом та Олегом, які проживали десь далеко — в помешканні вчительки я їх ніколи не зустрічав (Павло, до речі, став відомим львівським журналістом, автором низки публіцистичних книг, а ось про Олега не знаю нічого; про себе і своїх Любов Павлівна розповідати не любила — окрім того, що була родом з Кам’янця-Подільського і закінчила Київський університет).

Вітальна листівка з новим 1974-м роком надіслана Л. П. Романюк Гуменюку Василю

Всі листи вчительки я бережу й періодично перечитую як гімн мудрості й величезної людської доброти. Тут насмілююся привести для прикладу вітальну листівку, надіслану мені з нагоди нового 1974-го року до Харкова — в той момент я проходив службу в лавах радянської армії. Любов Павлівна з гумором запитує, чи не бажаю стати військовим на постійній основі, а серед традиційних побажань вперше радить зустріти «гарну дівчину — єдину на світі». Її добра настанова, вважаю, була реалізована — ми з дружиною завершуємо ось уже 47-й рік спільного життя, і хоча, як кажуть гуцули: «Без сварки нема господарки», за цей немалий відрізок часу ще жодного разу не побажали змінити зіашз дію, так властивого для 47% подружніх пар — як твердить сумна статистика…

Приїжджаючи до батьків під час відпустки, ми з моєю Ганною щороку відвідували вчительку. Якось (це було навесні) Любов Павлівна збирала на прилеглій території квіти кульбаб, і ми взялися їй допомагати, не відаючи, з якою метою вона це робить. «Добре, але зривайте свіжорозквітлі головки і лічіть — загальна кількість квіток має бути 300, першу сотню я вже зібрала». Виявляється, що з пелюсток кульбаби вчителька щороку готує специфічний мед, але як математик суворо дотримується точних співвідношень — кількості квіток, об’єму води, ваги цукру…

Дружина все це записала і як випадала нагода, готували такий мед, а коли вийшли на пенсію — робимо це щороку, одначе математичної точності співвідношень не дотримуємось, тому наш мед кожного разу виходить різним. Любов Павлівна з Небес докірливо махає пальчиком і обіцяє поставити «двійку» за таку роботу, а ми молимось за її світлу душу, упокоєну в Господньому саду.

Вічная вам пам’ять, дорога Вчителько!

Василь Гуменюк, с.Яворів.
«Гуцульський край», №21, 21.05.2021 року