Ще не «Вишня» і не «Зена». Просто — Оленка

Про Олену Михнюк-«Зену» — Лицаря Срібного хреста заслуги УПА, родом із села Рожнова «Гуцульський край» уже писав у номері за 13 серпня 2018 р. Говорилося там, зокрема, про те, що такої високої нагороди — та ще й прижиттєво — підпільниця була удостоєна як одна з 14-ти учасників боротьби за незалежність у 40-х роках ХХ-го століття серед кількох тисяч подруг і побратимів Косівщини. А це засвідчувало неабиякий подвиг — або на царині бойових сутичок, або на не менш складному ідеологічному протистоянні зі стократ переважаючими силами (і можливостями) червоної імперії.

Вступивши до лав революційної ОУН ще гімназисткою і пройшовши вишкіл з медичної підготовки, Олена очолила відділення УЧХ («Український червоний хрест») Печеніжинського району під псевдом «Вишня», а згодом була скерована до праці в референтурі пропаганди Коломийської округи і надалі була знана під псевдом «Зена».

Метою згаданої публікації було те, що на неї відгукнуться або дальші родичі, або сусіди Олени Михнюк (батьки були депортовані в Сибір) і повідомлять якісь додаткові деталі з біографії героїчної повстанки. Але жодних відгуків на той матеріал не отримали ні автор, ні редакція, хоча там вперше надруковано достовірний фотопортрет «Зени» — досі був доступний один-єдиний знімок дівчини, знятий під не надто вдалим ракурсом.

Недавно ще одне фотозображення Олени Михнюк виявив у Києві (зіс!) невтомний дослідник історії УПА Андрій Мацьків — уродженець Печеніжина. На його думку, цей сюжет також походить зі збірки його землячки — Меланії Яворської-«Тиси», з якою «Вишня-Зена» підтримувала тісні стосунки у підпіллі («Тиса» теж належала до УЧХ; заарештована у червні 1947-го й засуджена на 10 років таборів + 3 роки обмеження у правах; 1 лютого 1993-го реабілітована).

На світлині Оленка Михнюк (стоїть праворуч — у центрі) у компанії невідомих (родина?): чоловіка (вуйко або хресний батько?), двох жінок і трьох діток — дівчинки-підлітка і двох маленьких; на звороті дедикація «На довгу незабутню пам’ять Галині від брата Николая».

Цей явно родинний знімок зроблений, очевидно, у другій половині 30-х років; Оленці тут «на око» років 12–14, але хто такі «Николай», який дарує «Галині» цей знімок, невідомо. Є надія, що бодай хтось із зафіксованих тут дітей (або й усі) ще живий і зможе повідомити щось предметне про те, кого, коли й де сфотографовано. Це важливо для історії, особливо, коли мова йде про героїню УПА, яка віддала своє юне життя у борні за волю України.

Прохання до жителів села Рожнова уважно розглянути цей знімок і повідомити все, що з цього приводу відомо. Адже про Рожнів опубліковано аж дві історичних книги — «Рожнів. Нариси історії села» (Львів: «Сполом», 2010. — 480 с; перелік укладачів налічує 28 імен, упорядник – проф. В.Погребенник) і «Рожнів і рожнівчани. Історико-мемуарний нарис п’яти поколінь» (Київ-Косів-Рожнів: В-во «Світ Успіху», 2010.— 408 с; упорядник — Микола Ґушул).

Але ні у першій, ні у другій фотозображень Олени Михнюк-«Зени» або її батьків нема…

Якщо ж на цьому фото є хтось такий, що вам дорога пам’ять про нього, зверніться у редакцію газети «Гуцульський край», прихопивши зі собою флеш-пам’ять з вільним місцем — ви зможете перекопіювати для себе цифровий файл цього зображення і виготовити в майстерні відбиток
довільного формату.

Всіх інших просимо пом’янути у молитві світле ім’я полеглої Олени Михнюк-«Зени», пам’ять про яку десятиліттями втоптувано у небуття, а її зображення було ретельно табуйоване «за сімома замками»…

Василь Гуменюк,
член правління Косівського РО «Просвіта».
«Гуцульський край», №14, 2.04.2021 року

Share