Як приборкували українців
30–31 грудня 1965 р. самвидав випустив у широкий світ книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
Розвідку було написано після першого покосу української інтелігенції, коли у серпні-вересні 1965-го року у Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську та Тернополі були заарештовані три десятки молодих українських інтелігентів. 4-го вересня у Києві під час прем’єри кінофільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стуста Іван Дзюба.
В праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Іван Дзюба з марксистських позицій проаналізував національно-культурну політику радянської влади в Україні. Автор доводив, що компартія ще за часів Сталіна перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму. Свою аргументацію автор побудував переважно на цитатах із творів Леніна та партійних документів 20-х років. Він вважав, що політика КПРС, зокрема щодо України, суперечить корінним інтересам українського народу і вбачав вихід у поверненні до ленінських принципів національної політики.
Іван Дзюба відправив свою роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» першому секретареві ЦК компартії України Петрові Шелесту та голові уряду УРСР Володимиру Щербицькому, а її російський переклад — керівництву КПРС.
Влада оголосила працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання — кримінальним злочином. Іван Дзюба втратив роботу, його виключили зі Спілки письменників України і переслідували з боку КДБ, а 1972-го року — ув’язнили.
У березні 1973 р., одразу ж після засудження Івана Дзюби за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», славетний український перекладач, літературознавець Микола Лукаш кинув до поштової скриньки лист, адресований голові президії Верховної Ради УРСР, голові Верховного суду УРСР, прокуророві УРСР; копію — президії Спілки письменників. Цей лист український Дон Кіхот, унікальний поліглот, почав із того, що у І.Дзюби є дружина, діти, сухоти… «У зв’язку з тим, що я, нижчепідписаний, цілком поділяю погляди літератора Дзюби Івана Михайловича, прошу ласкаво дозволити мені відбути замість вищеназваного Дзюби І. М. визначене йому судом покарання (5 років концтабору та 5 років спецпоселення)».
Уряд не мав почуття гумору: М.Лукаша виключили зі Спілки письменників «за порушення статуту», що позбавило перекладача пенсії; запровадили щодо нього домашній арешт. Довгенько біля його під’їзду стояв пост міліції, що не пропускав до безробітного літературознавця нікого (отже, не мав ні пенсії, ні продуктів від друзів). 20 років інтелектуала не друкували, він не мав стабільного заробітку. Цей метод називався «приборкати вимушеним жебрацтвом», поліглот іронічно називав його «злукашінням».
Два десятиліття ерудит світової слави носив на барахолку безцінні книжки, ходив голодним: бідність, самотність, неприкаяність довели до ґранчака. Переніс Микола Лукаш складну онкологічну операцію. Тільки 1987-го Миколу Олексійовича поновили в СПУ.
В Україні розвідка Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» була опублікована тільки 1990-го року у журналі «Вітчизна», а окремою книгою її вперше видали 1991-го року.
Ганна Черкаська,
краєзнавиця, вчителька, журналістка.
«Гуцульський край», №4, 22.01.2021 року
