Чарівник із долотцем у руці

Коли заходить мова про Космач, то мають на увазі всесвітньовідомий центр писанкарства. А ще журналісти, етнографи, екологи залюбки досліджують космацьку вишивку, ткацтво, боднарство, ліщиноплетіння, виготовлення музичних інструментів і тільки деколи згадують про сницарство.

Яким же було моє подивування, коли в музеях Львова, Перемишля, Варшави я натрапив на різьблені вироби космацьких майстрів. Рідкісні, надзвичайні, самобутні. Зрештою, уже й науковці почали звертати увагу на Космач. Так, професор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Селівачов у своїй монографії «Лексикон української орнаментики» підкреслює, що серед значних осередків народного деревообробництва середини XX ст., спрямованого на задоволення щоденних ужитково-декоративних потреб місцевого населення, слід назвати Тептіївку на Київщині, Яснозір’я під Черкасами, Верховину і Космач на Гуцульщині. На своєрідність космацького різьбленого орнаменту вказує і науковець Давид Гоберман у своїй книзі «Искусство гуцулов»…

Сницарство у слов’ян, як кажуть у Космачі, поширене з первовіку. Різьбою в Космачі оздоблювали одвірки, сволоки, полички, мисники. І, звичайно, кінці ложок, кушки, тарниці, столи, ліжка, а вже згодом почали різьбярі виробляти декоративні тарелі, скриньки, підсвічники. На початку минулого століття в Космачі доброї слави зажили вмільці Гриць Зизатчук, Василь Топузяк, Микола Пожоджук, Михайло Книшук, Василь Юсипчук, Анастасія Поляк, Микита Семчук…

Позаяк у Космачі працювали десь понад дві сотні боднарів, то тут широко використовували так звану «палену різьбу», а це значить, що візерунок на боднарський посуд (здебільшого на пасківці, коновки або підручки) наносився за допомогою випалювання. Варто наголосити, що місцеві різьбярі послуговувалися і символами, взятими із писанок, які вживали в різних інтерпретаціях.

У радянські часи різьбярство тут занепало. Творили мистецькі і ужиткові речі тільки поодинокі майстри. Але з відновленням української державності у селі до старожитностей потягнулася молодь. Одним з перших був парубок Микола Дзвінчук, який здобув фахову освіту в Косові і зараз продовжує кращі традиції космацьких різьбярів.

Докінчує своє навчання в Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, на відділі «художня обробка дерева», і герой моєї оповіді Артем Мочернюк.

Він походить з дуже славного космацького роду, в якому споконвіку були і вишивальниці, і стельмахи, і ткачі, і писанкарі, та майстри з обробки шкіри. До слова: Артемова прапрабабуся Василина Кушнірчук була знаною на всі гори зцілителькою, знала кожну травинку, які з неї ліки можна приготувати, як їх вживати. А ще один родич — Олег Кіращук — сьогодні найвідоміший у світі майстер писанкового розпису.

Артемова бабуся Марія, чудово вишивала, а друга бабуся Василина, яка і виховувала його, вміє не тільки гарно гаптувати, але є доброю кравчинею. Дідусь Петро майстрував доладні ложки. Обробкою дерева добре володіє батько Микола, котрий спочатку вчився в Косові, а відтак — у Києві, працював різьбярем у Косівському виробничо-художньому об’єднанні «Гуцульщина».

Саме від батька Артем і почерпнув перші ази різьблення. Завдяки татові, хлопець пішов навчатися в Косів. Там відшукав нових друзів — творчих однодумців, а серед них — Ірину Ребенчук, Богдана Бербеничука, Олексія Поляка. Там виявив мудрих наставників, а серед них — Мирослава Богдановича Радиша, Петра Івановича Приймака. Неабияку користь юнакові приніс і музей, який діє при навчальному закладі. Артем обстежив і вистудіював творчість чільних гуцульських різьбярів: Марка Мегединюка, Юрія Шкрібляка, Петра Гондурака, Юрія Корпанюка, з їхніх витворів почерпнув багато цінного для себе, що і вживає у своїй практиці.

Поступово набирався досвіду, пробував себе в різних техніках різьблення і домагався успіху. Бо якщо до таланту додати ще науку, то виходить чудовий результат. У своїй творчості юнак використовує суху, пластичну різьбу, полюбляє інкрустувати витвори пацьорками. Серед перших робіт Артема Мочернюка були скриньки, які тепер модно називати «шкатулки». В шабатурах колись космацькі гуцулки тримали венеціанські коралі, ґердани та силянки, перстені. Сьогодні українки там держать золоті прикраси.

Розглянемо детальніше одну з його робіт, на якій виразно виділяються чотири великі квітки, що нагадують сонце і його промені. Ці символи тісно пов’язані з Космачем, бо саме слово «Космач» лінґвісти тлумачать як «келія сонця». Звісно, що коли вийти на гору Стеришора в Космачі і поглянути на Космач, то центр Космача скидається на сонячний диск, а пелюстки — на сонячні промені.

Ці квітки знаходяться у великих круговинах, які мають форму спіралі, а знак спіралі символізує плинність часу, бо поєднує в собі форму кола й імпульс руху. З найдавніших часів спіраль є символом життєвої сили, яка втілює у собі схематичний образ еволюції Всесвіту і життя взагалі. Наслідуючи кращі традиції гуцульського сницарства, Артем Мочернюк прикрашає спіраль білими пацьорками. І тут знову варто розглянути вже символіку білого кольору, який є знаком чистоти і невинності, породжує спокій та гарне самопочуття, пом’якшує емоції, служить хорошими ліками від стресу та дає відчуття свободи.

Отутечки годиться сказати, що символ спіралі часто-густо використовують писанкарі у Космачі, але присутній він і у космацькій вишивці, кераміці, ткацтві. Різьба Артема Мочернюка — це поезія в дереві. Її треба вміти читати, розшифровувати, розуміти. І так можна розглядати кожну його роботу, незалежно від її призначення. Або оглянемо ще один виріб молодого різьбяра з Космача. На цей раз — орнаментальний таріль. На ньому мистець відтворив у великій крутовині хрест, в осередді якого квадрат, кути якого викінчуються спіралями у формі баранячих рогів. І тут знову варто розглядати кожен символ окремо.

Наприклад, хрест в дохристиянські часи наші предки називали чотириріг і символізував він чотири пори року, чотири сторони світу, чотири темпераменти. З приходом на наші землі християнства чотириріг стали іменувати хрестом, і він чудово вписався в нашу релігію. У християнстві хрест — символ розп’яття Господа Ісуса Христа та спасіння, яке він приніс людству. Намогильний знак хреста відсвічує прохання до Бога помилувати померлого і дарувати йому життя вічне. Наша церква усе хрестом розпочинає і усе докінчує.

Баранячі роги — символ земної флори, її пробудження і процвітання провесінню. Рослинні паростки у подобі кучера дуже схожі на баранячі роги. Баранячі роги у різьбі відтворюють як такі, що зростають із чотирикутника, яким закарбовували землю, і прикладаються до зиґзаґа — символу води. Спіралі і хрест викладені пацьорками. З чотирьох боків до хреста долучаються по три трикутники, в яких вбачаємо контури нашого тризуба. Хрест на тарелі ніби виростає із чотирьох колосків. Колосини в українців є символом однієї зі святинь народу — хліба, знаком урожайності та розквіту. Вони віддзеркалюють працелюбність і згуртованість народу та є знаком родючості української землі.

Найкраще Артемові твориться вночі або на самоті, коли він збирається з думками і помислами, коли сповна віддається творчості. Тоді перед ним зринають картини космацької природи, святилища на горі Сиглін, що неподалік від його оселі, які він прагне передати в дереві, аби своїми виробами подивувати численних шанувальників і поціновувачів. В Артема Мочернюка є прагнення продовжити навчання в інституті, він має багато хороших творчих замислів, які мітить втілити в життя, представити на виставках і, звичайно, збагатити мистецькі надбання Гуцульщини й України.

Дмитро Пожоджук

Світлини автора та з фотоархіву автора.
«Гуцульський край», №45, 6.11.2020 року