Ми маємо шанс змінити країну, починаючи з рівня громад

До дня виборів залишилося лічені дні. Кандидати у депутати до місцевих органів влади активно ведуть діалог з виборцями. Минулого тижня відбулася зустріч команди «Європейської солідарності» з мешканцями Косівської ОТГ. Про свої досягнення, мотивацію йти в депутати виборцям розповіли діючий народний депутат, очільник списку «Європейської солідарності» до обласної ради Володимир В’ятрович, кандидати в депутати до обласної ради Сергій Басараб, Наталка Перцович. Виступили також кандидати у депутати до Косівської ОТГ — Тарас Мельничук, Марія Ковалюк, Іван Сусак та Христина Павлюк.

Модератом зустрічі був депутат обласної ради, лікар-хірург Олег Атаманюк. Головною тезою, яку не стомлювалися повторювати партійці, було те, що не можна чужинцям доручати будувати свою державу. Якщо ми хочемо української України, при владі мають бути патріотичні люди, з проукраїнською позицією, загальнолюдськими та європейськими цінностями, які сповідують принципи правової, соціальної, демократичної держави, в основі якої справедливість, законність, відповідальність, які захищають базові для української України речі — мову, віру, армію. Такою є ідеологія Європейської солідарності.

Олег Атаманюк: «Не зважаючи на те, що субота, і тиждень мали проливні дощі, дякуємо що ви згуртовано прийшли на зустріч. Сьогодні це друга наша зустріч і ми до Вас приїхали з Березова, де також спілкувалися про європейський вибір нашої держави.

У нас є унікальна можливість поспілкуватися з людиною, яка в своєму молодому віці стала легендою української історії. Я щиро тішуся, що маю честь товаришувати і бути однією командою з народним депутатом України Володимиром В’ятровичем».

Володимир В’ятрович: «Слава Ісусу Христу! Я радий, що Ми сьогодні зустрілися, поговорити про визначальні речі для розвитку нашої дежави і нашого краю — місцеві вибори. Перше та головне, про що я хочу вам сказати, що ці вибори дуже серйозні. Хтось може сказати, що це вибори лише до місцевих рад, вони не такі важливі. Принаймні ми чуємо від нинішніх «Слуг народу» ці слова, мовляв, ці вибори не є такими важливими, нам не важливо чи ми переможемо, чи ні, але не вірте цим заявам. Від цих виборів залежить, куди далі буде рухатися Україна. Чи ми продовжимо рух, який ми започаткували після Майдану, рух до України української, рух до України європейської, рух до України, яку будуватимемо, починаючи з громад, чи це буде поворот від цих цінностей.

Коли рік тому ми їздили, зокрема, по Івано-Франківщині, я, як кандидат в народні депутати, зустрічався з людьми. Головна теза, яку я говорив тоді людям: будьмо обережні, адже є підстави чекати, що прихід до влади Володимира Зеленського може бути російським реваншем. За те, що Росія програла в 2014 році, за те, що Росія отримала по зубах на Майдані, заробила по зубах на Сході, на Донбасі, вона спробує взяти реванш тепер.

Хотілося тоді, щоб я помилявся, на жаль, це не була помилка. Насправді те, що почалося в літку минулого року, створює всі можливості для російського реваншу. Україна почала програвати на міжнародній арені, про Україну починають домовлятися без України. Такого раніше ніколи не було, і це дуже погано. Україна в особі Президента Зеленського починає вірити, що нібито можна про щось домовитися з Путіним. Оце його наївне «подивитися в очі Путіну» і вирішити проблеми — воно залишається. Він вже півтора року президент, і це призводить до того, що Україна, як держава, і її вище керівництво починають виконувати якісь забаганки Кремля на зразок спільного патрулювання територій, перевірки наших позицій терористами. Коли в світі бачать (в Європі, в Америці), що українці не готові себе захищати, то це означає втрату всього того головного, на чому базувалася донедавна міжнародна підтримка України.

Раніше світ бачив Україну, яка боролася, бачив мужнього, послідовного українського президента, який протистояв Путіну. Бачив українську армію, яка стояла зі зброєю в руках, український народ, який підтримував цю армію. Зараз вони бачать на чолі цієї держави людину, яка не розуміє, що таке держава, як керувати державою, людину, яка не готова протистояти цьому російському реваншеві.

Я є народним депутатом, членом комітету з гуманітарної політики, і моє головне завдання, яким ми займаємося, — зупиняти різного роду ворогів, не допускати їх задавати тону політиці та формувати свій порядок денний. А це систематично робиться зі сторони представників теперішньої влади. Буквально минулого тижня ми зупинили роботу Верховної Ради через «ковід». В порядок денний сесійного засідання вже було поставлено черговий закон від Бужанського, Шуфрича і ще інших моїх псевдоколег-парламентарів, які намагаються повернути російську мову в українську освіту. Вони це роблять системно, хочуть зіпхнути нас назад у минуле, щоб зруйнувати те, що нам вдалося зробити, починаючи з 2014 року.

Одна з найважливіших реформ (і я хотів би, щоб ми сьогодні поговорили про неї), яка відбувається від 2014 року — децентралізація. Це можливість зміцнення місцевих громад, щоб вони отримали певний додатковий ресурс. Щоб люди, які є членами цієї чи іншої громади, отримали саме тут необхідні послуги: медичні, освітні, юридичні та інші. Це та реформа, яка надзвичайно важлива, яка наближає нас до Європи. Не треба далеко йти, за далекі кордони. Подивімося на сусідню з нами Польщу. Там децентралізація відбулася вже 20 років тому, і вона показує приклад сильної європейської держави. Держави, яка розвивається і в економічному, і в національному плані завдяки саме успішній децентралізації. Також там все важко йшло. Але вони не зупинилися.

Небезпека в Україні в тому, що всі ці реформи, які ми започаткували після Майдану, намагаються зупинити. Пробують зупинити медичну реформу і при цьому казати: дивіться, яка вона погана. Але вона, ця реформа, не завершена і наразі не можна говорити про те, чи вона добра, чи погана. Оцінювати зможемо після її завершення. Це схоже на те, що, наприклад, ми віддали свою машину в ремонт. її напів зремонтували і кажуть: давай, їдь. Але ж ремонт не завершений.

Те саме хочуть зробити з освітньою реформою. З реформами в галузі культури. В армії. Армію скорочують у державі, яка перебуває у війні. Це абсолютний нонсенс.

Під загрозою є також реформа децентралізації. В цьому контексті є дуже важливим, щоб ми взяли участь у виборах до місцевих рад. Ці вибори — це захист громад, які тільки починають створюватися.

Через це закликаю вас брати участь у них і в якості виборців, і в якості тих, кого будуть вибирати. Неможливо по-іншому змінювати країну, не беручи на себе частину відповідальності.

В чому особливість ОТГ? Саме в тому, що ми беремо на себе відповідальність і отримуємо додатковий ресурс. Ми маємо можливість показати успішність тієї чи іншої громади, і є вже такі приклади у нас, на Івано-Франківщині. Одна з найуспішніших територіальних громад не тільки в рамках Івано-Франківська, але й усієї України — Ямницька об’єднана територіальна громада. її очолює наш колега, член Європейської солідарності Роман Крутий. Це приклад того, що ми можемо будувати Європу в себе вдома, якщо будемо здатні об’єднати свої зусилля. Саме через це я закликає вас бути активними на цих виборах і віддати свій голос за «Європейську солідарність».

Навіть в назві цієї політичної сили, до якої я маю честь належати, є дуже важливе послання, думка.

Європейська солідарність означає, що ми говоримо про європейський рівень життя. Ми говоримо про досягнення єропейських можливостей в Україні. Це абсолютно реально, якщо ми поставимо собі таку мету. Солідарність — це метод досягнення мети, це вміння об’єднатися. Українці вміють об’єднуватися принаймні в екстремальних випадках. Для мене яскравий приклад того, як українці вміють об’єднуватися — це Майдан. Те, що відбувалося на Майдані 2013–2014 років після тієї ночі 11–12 грудня, коли нас штурмували, намагаючись зачистити Майдан, українці за кілька годин спорудили величезні барикади. Зі снігу, з меблів, і що тільки не не: А. Моментально об’єдналися, відгородилися від чорної сили, яка намагалася нас знести. Ми вистояли.

Так само на місцях, тут, у громадах, ми маємо об’єднуватися, щоб не допустити ліквідації реформ, які вже почалися. Якщо нам вдасться перемогти на цих місцевих виборах, то нам вдасться перемогти насамперед популізм брехунів, які з екрана телевізора обіцяли нам чудо: тисячі доларів зарплати для вчителів. Які обіцяли, що як тільки вони прийдуть до влади, то запанує мир, закінчиться війна.

Якщо нам вдасться перемогти навіть тих популістів місцевих, які, будуючи дороги за наші гроші, хочуть продати ці дороги нам за те, щоб ми віддали їм свої голоси, це буде перемога. Перемігши на місцях, ми зможемо перемагати у країні в цілому. З місцевих громад ми зможемо почати оце відзеленення України. Це буде повернення до нормального свідомого стану. В іншому випадку, на жаль, це є рівень безвідповідальності, який ми бачимо на рівні центральної влади, де величезні кошти «з’їли миші», коли є величезна діра в бюджеті, коли ми бачимо, що було створено так званий спецфонд із боротьби з короновірусом в сумі 60 млрд, але абсолютна більшість цього фонду використали не на боротьбу з хворобою, а щоб ремонтувати та прокладати дороги.

І чому власне ці гроші використовували? Тому, що через цей фонд ці кошти можна було використовувати без обмежень, без контролю з боку громадськості. Зараз хвороба знову наступає, а влада розводить руками: вибачте, гроші закінчилися, давайте думати, де будемо брати гроші додатково. Бачимо приклад блюзнірської поведінки цієї влади. З одного боку, вони нас залякали цією хворобою, розказуючи про те, чим вона може закінчитися, і під приводом цього страху взяли величезні кошти з різних галузей — освіти, культури, а з іншого — використали кошти в інакший спосіб. І зараз очевидно: треба це зупиняти.

Я історик. Я знаю історію Косівщини. Одна з найбільш героїчних її сторінок — це 40–50 роки, події в УПА. Я зустрічався з багатьма ветеранами повстанської армії, записував їхні спогади. Я читав історію в документах КДБ, які мені доводилося відкривати. Тому я знаю, що на Косівщині є величезний патріотичний потенціал, який здатен міняти країну. Звідси також починалися події кінця 80-х початку 90-х років. Всі ці демонтажі пам’ятників Леніну, декомунізація. Я знаю, що з цих країв люди масово їздили в Київ у 1991 році. Вчора ми відзначали 30 років Революції на граніті, того першого Майдану. Так само з Івано-Франківщини приїжджали в Київ студенти, які оголошували голодування.

В 2004 році, під час Помаранчевої революції, я також бачив мешканців Косівщини та Івано-Франківщини. В 2013–2014 роках, лакож під час Майдану, під час Революції Гідності, люди з цього краю брали активну участь у цих подіях. І зараз є потреба, щоб ми спільно зупинили оце шалене позеленіння української влади.

Ельза ГРИМАЛЮК.
Продовження — в наступному номері.

«Гуцульський край», №42, 16.10.2020 року