Олена Кульчицька бувала у Косові

Дослідження творчості видатної української художниці Олени Кульчицької розпочалося за її життя. Знаний мистецтвознавець Микола Голубець так описав свої враження від її виставки у Львові 1908 року: «Як на дебют, був це сміливий крок молодої малярки. її олійні картини, акварелі, пастелі та перші в нашому відродженому мистецтві емалі зайняли тоді цілу велику салю (залу). Так і видно, що малярка наважилася взяти публіку першим боєм, і взяла. Від її творів повіяло запахом першої квітки напровесні, свіжі й безпосередні — розсіялися вони на стінах тих нудних кімнат».

Її дорібок заявився перед публікою як осяг зрілої і закінченої індивідуальності. Явище рідкісне, а в наших умовах — виїмкове. Тому й не диво, що такий скупий на похвали ерудит і радше строгий, ніж доброзичливий критик, як Труш, привітав Кульчицьку такими похвалами: «Вироблена техніка і певність ведення ліній ставить деякі з виставлених творів на рівні європейського мистецтва».

Як пізніше зазначав дослідник творчості малярки І.Сенів, «успіх виступу Кульчицької не був випадковим, її твори сильно відрізнялися від мистецької продукції тодішніх художників, насамперед тематично». Виділяючи такі полотна, як «Жнива», «Ярмарок у Косові», «Діти на леваді» (1908 р.), «Млинівка», тощо, він підкреслює: «…Усе було типове і характерне для рідної Галичини, для її людей і природи, навіяне самим життям.

Особливий інтерес викликають її невеличкі, але вельми точні замальовки народних дитячих іграшок із різних регіонів України та з різних матеріалів — глини, сиру, дерева.

Майстриня влучно підкреслює їхні художні особливості, витончені й динамічні форми. Привертають увагу навіть такі буденні речі, як ложки, черпаки або «дергівки», за допомогою яких у Карпатах збирали афини та брусниці, під пером майстрині вони стають справжніми витворами мистецтва. Замилування художниці викликають і гуцульські колиби, і водяні млини, й унікальні підвісні колиски».

Олена Львівна Кульчицька народилася 15 вересня 1877 року у містечку Бережани на Тернопільщині, її старша сестра Ольга також стала мисткинею — опанувала декоративно-ужиткове мистецтво.

У 1904 році до Косова переїхала її родина. Тут батько відкрив адвокатську контору. Майбутня художниця, що тоді навчалася у Відні, до Косова приїжджала на вакації. 1909 року помер батько, треба було самотужки заробляти на життя. Перша світова війна, окупація Галичини, збурили патріотичні почуття західноукраїнської інтелігенції. Олена Кульчицька створює цикл графічних портретів видатних українських письменників — Г. Сковороди, І.Котляревського, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки.

Патріотична налаштованість художниці проявилася і в тому, що вона протягом 1920–1930-х років збирала етнографічні матеріали, які згодом увійшли до альбомів «Народний одяг західних областей УРСР» та «Народна архітектура західних областей УРСР». Обидва побачили світ у Києві вже в 1950-х роках і були високо оцінені науковцями та широкою громадськістю.

Під час перебування у Косові пані Олена працювала в Союзі українок, спілкувалася з інтелігенцією, приятелювала з Куриленками, сім’ями Семена Богдана, Миколи Сеньковського.

Першою привітала Сеньковських із народженням сина Юрія — майбутнього вченого, академіка. Навіть «тримала маленького Юрка до христу» (так у нас кажуть). Це відбувалося у церкві св. Василія на Москалівці. На пам’ятку фіїнові художниця подарувала картину «Москалівська церква» (зі слів Юрія Сеньковського). Копію картини він подарував музеєві історії жіночого руху Косівщини, де вона зберігається нині разом з портретом авторки.

Все своє життя Олена Кульчицька вчилася у народу, намагаючись пізнати його побут, звичаї та обряди, неповторність традиційного мистецтва — все те, що найяскравіше виражає світовідчуття українців. Малювала узори для килимів, що виробляли на фабриці «Гуцульщина» у Косові під керівництвом М. Куриленка.

Померла Олена Кульчицька 8 березня 1967 р. у Львові, де й похована. Тоді ж їй присвоїли Державну премію ім.Т. Шевченка. У 1971 році у рідному місті відкрили літературно-меморіальний музей Олени Кульчицької. У Косові на її честь назвали вулицю.

Підготувала Анна Богдан, голова РО Союзу українок.
«Гуцульський край», №40, 2.10.2020 року