Відкрити Косівщину

Працюючи та розширюючи нашу базу текстів про Карпати, я постійно натрапляв на матеріали присвячені всьому, що пов’язано з Косівщиною. Це, і маршрути для мандрівок, і цікаві локації, і навіть, GPS-треки для велоподорожей регіоном. Здається, жоден карпатський регіон не закритий такою детальною інформаційною мапою.

Щоб розібратися з тим, як вдалося здійснити такий масштабний обсяг розвіданих про регіон знань, ми вирішили поговорити з Тарасом Пасимком. Він розробив та описав близько 400 маршрутів та публікацій для проектів на яких є співзасновником – МапаКосів, ВелоКосів та Гуцулія, і отримав дві грамоти від Івано-Франківської ОДА та облради за значний особистий внесок у розвиток туризму Івано-Франківської області.

— Яким чином ти потрапив в громадську діяльність направлену на популяризацію Косівщини?

Як казав Гай Юлій Цезар: «Краще бути першим в гальскому селі, ніж останнім в Римі». Можна сказати, що це мій життєвий девіз. Під час навчання в Києві я зміг здобути хорошу освіту в напрямках: журналіст, копірайтер, реклама в інтернеті та соцмережах (SMM). Зважаючи, що в 2006-2010-х роках цей досвід був в певній мірі унікальний не лише для Косова, але і в масштабах України, я прагнув застосувати його для розвитку свого рідного регіону. Тому в 2007 році я заснував інформаційний проект «Місто КОСІВ» в соціальних мережах, який існує на громадських засадах. Його основна мета – це інформування громади Косова та району про важливі події в Україні та Гуцульщині, а також реклама нашого містечка в інтернеті, для залучення щораз більшої кількості українських та іноземних туристів.

На сьогодні – це перша і найбільш чисельна спільнота міста та Косівського району в соціальних мережах, яка нараховує більше 30 000 учасників у «FB». Аудиторія інформаційного проекту зростає кожного дня – це і не дивно, адже Косівський район і місто Косів фактично живе в інформаційному вакуумі, де на 100 000 населення досі немає сучасних ЗМІ. В рамках цього проекту я також передавав кошти на потреби української армії, як волонтер в 2014 році.

— З якого проекту ти розпочав та як з’явилися наступні?

З Києва в Косів я повернувся в 2010 році, тоді ж познайомився з волонтером і однодумцем Станіславом Михайлюком. Він, як автор і адміністратор косівських сайтів запропонував розвивати успіх проекту «Місто Косів» в популяризації Гуцульщини не лише в соціальних мережах, а і за допомогою його тематичних сайтів, які потребували якісного і цікавого контенту. З часом, моїх статей на тему туризму стало так багато, що довелося створювати нові сайти, щоб все це розмістити.

Наша маленька команда успішно запустила і вже 10 років розвиває три туристичні проекти – «ВелоКосів», сайт «МапаКосів» про пішохідний туризм в Косівському районі, а також етнографічний портал «Гуцулія». Варто зазначити, що всі ці проекти та сайти існують виключно на громадських засадах і жодної допомоги чи сприяння від держави, місцевої влади чи інших організацій ми, на жаль, не отримуємо.

На наших сайтах ми збираємо інформацію про туристичні об’єкти Косівщини — музеї та пам’ятки природи, докладні описи, відео та фотографії веломаршрутів, gps-треки та багато іншого. За 10 років на наших сайтах зібрано 100 gps-треків, 100 gps-точок і кілька тисяч фотографій та відео. Загальна кількість статей та маршрутів про туризм на Косівщині і Карпатах на трьох наших сайтах перевищує 1000 статей.

Але є й інша сторона медалі, через низький рівень культури часто наші матеріали та фотографії крадуть новинні ресурси з Франківська видаючи їх за власні. Очевидно, їхні співробітники не розуміють, що такий рівень поведінки мало чим відрізняється від крадіжки будь-чого матеріального, це дратує.

— «МапаКосів», яка статистика проекту за ці роки? Які б напрямки на Косівщині ти порадив?

На сайті близько трьохсот статей – це описи пішохідних маршрутів. Найпопулярнішу статтю про Писаний камінь переглянуло більше 40 тисяч осіб. Окрім того на сайті більше п’ятдесяти GPS-треків. Вони орієнтують на місцевості та ведуть до потрібного туристичного місця на Косівщині чи Верховинщині. Розробленими маршрутами вже скористалися чимало людей.

В 2020 році, підбиваючи підсумки моєї роботи в туристичній журналістиці за останні 10 років, зібрав для зручності на косівських сайтах список з найкращих об’єктів та маршрутів Косівщини: 

1. Найкращі місця Косівщини
2. Смішні історії Карпат
3. Пляжі Косівщини
4. Сироварні на Гуцульщині
5. Місця Сили Косівщини
6. Озера Косівщини
7. Музеї Косівщини
8. Водоспади на Косівщині
9. Джерела на Косівщині
10. Маршрути в гори на Косівщині
11. Криївки УПА на Косівщині

Загалом пандемія коронавірусу привернула увагу українських ЗМІ до цікавинок Косівщини, де можна недорого і цікаво відпочити, тому останній рік я часто даю такі тематичні коментарі про наші гори:

Також приємно, що з’явились такі корисні проекти як «Gorgany Pro» та «Капітан Дземброня», які допомагають популяризувати туристичну Косівщину.

— Велокосів, як з’явилася ініціатива та що встигли зробити за цей час?

На території Косівського району є 10 маркованих веломаршрутів, розроблених в 2008 році під час діяльності проекту «ВелоКраїна». Згодом на основі цієї інформації був заснований «ВелоКосів». За 10 років, від часу створення волонтерського проекту «ВелоКосів», про велосипедний туризм на Косівщині та в Карпатах, ми вже опублікували більше 300 описів маршрутів та 70 карт (gps-треків).

Є також топ-10 кращих веломандрівок на Косівщині, які я розробив за 10 років. Вони підібрані за трьома умовними видами складності, тому ідеально підійдуть як для досвідченого веломандрівника, так і для новачка.

— Чи траплялися з тобою курйозні випадки під час мандрівок Косівщиною?

Траплялося всяке. Одного разу під час мандрівки мене оточили корови, які дуже агресивно поводилися, так, що довелося тікати вверх по схилу до їхнього власника. Я питаю, що там внизу за злі бики, а він каже – так то ж корови, що ти паришся, вони нікого не чіпають. Отож, я вернувся назад і таки почав прориватись нижньою трасою. Починаю я перелізати, а корови не вірять, що я таки вернувся і насмілився лізти – дві менші і дві більші. Малі мене бояться, а великі оточили мене і побігли, коли я повернувся до них спиною. Я не міг втекти, бо ровер не кину і газдів не було на подвір’ї, щоб сховатись. Тож я не міг тікати вперед, а назад дорога вже була відрізана.

Оцінивши свої шанси на виживання, як такі, що близькі до нуля, я побіг не від корів, а на них. Такий оригінальний хід поставив їх відверто в ступор і вони почали розбігатись. Ну і для підсилення ефекту, я також почав кричати і стукати велосипедом. На певний час це їх зупинило і дозволило мені дістатися до протилежного паркана, але я ще разів десять змушений був бігти на них, бо лише я обертався і вони одразу нападали. Я почував себе ковбоєм, але, на щастя, зміг перелізти. Але корови були так знервовані моїми психологічними маніпуляціями, які дозволили втекти, що почали валити паркан і мене врятував лише колючий дріт, який трохи заспокоїв нападників. Але в мене чесно було враження, що вони той дріт перекусять і з’їдять мене.

Або ж іншого разу, коли я був в Усть-Путилі, під час розвідки місцевих скель. Люди в селі дуже привітні, всі розпитували звідки я є, і чому приїхав. Один місцевий хлопець вирішив навіть пригостити мене пивом, я не відмовився, але даремно… Бо це був хитрий продуманий план, виявилось, що він влаштував мені допит чи я не російський журналіст та «шпигун». На жаль, в мене при собі не було документів (тепер я їх завжди беру в усі веломандрівки). Це був день якраз перед виборами (субота), всі ходили і переживали за кого голосувати. Нарешті, насилу я відбився від цього «патріота», який мене «перевіряв», кажучи, що він працює в СБУ і що зараз він зателефонує хлопцям, які мене десь відвезуть в гори на допит та більше мене ніхто не побачить. Така от, карпатська “екзотика”.

— Що тебе ще надихає та якими активностями ти ще займаєшся?

Окрім того, що я є гід в Карпатах, з 2015 року досить серйозно зайнявся чайною темою. За цей час, мені вдалося познайомитись із купою чудових і світлих людей, професіоналів в цій справі, котрі багато мене навчили в плані якісного китайського чаю та загалом чайної культури і церемонії, посуду та багатьох інших важливих штук. Зараз для косівчан та туристів доступний ще один мій проект «Косівська Підпільна Чайна», де вони можуть купити чи спробувати якісний китайський чай.

Кількість проведених чайних церемоній порахувати важко, але загалом їх вже більше тисячі! В 2020 році я вперше провів чайну церемонію в прямому ефірі в Франківську з Мохом Перкалабою.

Також я займаюсь музикою з 2006 року, тому ще я проводжу майстер-класи по грі на африканських перкусійних барабанах «джембе», які в Україні часто називають «там-там» і на варгані (дримбі).

Юрій Шушкевич для сайту «Gorgany.pro»

Фото Станіслава Михайлюка