Згода будує, а сварки руйнують

Створення на Косівщині Національного природного парку та Маєтку святого Миколая було заповітною мрією мого доброго товариша, великого патріота Гуцульщини Миколи Шкрібляка. Микола Васильович дбав про соціально-економічний розвиток Гуцульщини, дуже хотів поліпшити життя своїх земляків. Планував зробити це у ролі депутата Верховної Ради України, але його туди не пустили — застрелили 22 березня 2002 року, за тиждень до дня голосування.

Тому, коли Михайло Вишиванюк та Зіновій Митник запропонували мені очолити НПП «Гуцульщина», я не вагався жодної хвилини. Для мене було честю продовжити справу Миколи Шкрібляка.

Керував Парком з 2002 до 2016 року. Довелося починати з нуля, не було навіть елементарного — ручок, стільців… З допомогою трудового колективу за 14 років мого перебування на цій посаді вдалося виконати великий обсяг робіт. Збудували два адміністративних приміщення, Маєток святого Миколая, два будиночки у Шешорах. Створили музей, лабораторію екологічного моніторингу, розсадник на 100 тисяч саджанців і понад сто видів рослин, пасіку на сто бджолосімей.

Досвід керівництва Національним природним парком переконав мене у тому, що в наших лісах ніхто не наведе порядку, поки тут будуть один природо-заповідний статус, але три господарі, і кожен з них сам рубатиме на своїй території: у НПП вона становить 7600 га, у «Райагролісі» — 10 тис. га і в ДП «Кутське лісове господарство» — 14 тис. га.

Я постійно про це говорю і пишу: не може одна структура охороняти ліс, проводити відводи рубок і рубати дерева. Це плідний ґрунт для фінансових зловживань і хижацького вирубування. Що і відбувається уже багато років. Тому ці функції треба відокремити. Лише після цього наведемо порядок у Карпатах.

В Івано-Франківській області діють шість НПП: «Гуцульщина», «Верховинський», «Галицький», «Карпатський», «Синьогора» і природний заповідник «Ґоргани». Кожен має директора та чисельний штат працівників. Я вважаю і давно про це говорю: треба створити на території області одну природно-заповідну структуру, оптимізувати її чисельність. У наших Карпатах однакові ліси та проблеми.

Це не означає, що тоді ніде не можна буде рубати дерева. Можна. Але навіщо масово вивозити за межі Прикарпаття кругляк? Я вважаю, що треба налагодити глибоку переробку деревини на місці. Маємо для цього достатню кількість підприємливих і здібних людей.

Місцеві громади визначатимуть, яка кількість деревини їм потрібна: на дрова та для будівництва, для індивідуальних господарств та організацій, для виготовлення різноманітних виробів і меблів. На такі замовлення можна буде проводити поодинокі відводи в найбільш підходящих для цього місцях.

Якщо людина хоче розвивати у Карпатах переробний бізнес, форельне господарство чи побудувати колибу, хай підготує бізнесплан і отримає земельну ділянку. Треба дивитися вперед, підтримувати малий бізнес, а не перекупників, які визискують з перепродажу наших земель.

Я з цих приводів звертався у різні інстанції, зокрема у профільне Міністерство, але нічого не змінилося. Національний парк був створений для людей, а виходить трохи по-іншому.

Болить мене душа, коли думаю про Маєток святого Миколая. Це був грандіозний задум. Якби нам вдалося реалізувати те, що планували, то сьогодні Косівщина могла би перегнати за туристичною славою, соціально-економічним розвитком і розмірами інвестицій знаменитий «Буковель».

У період створення Маєтку я їздив вивчати досвід у Росію, в місто Великий Устюг Вологодської області, де розташована резиденція Діда Мороза. Туди приїжджають десятки тисяч туристів. Сама резиденція невелика, зате довкола неї розташовані містечко народних майстрів та умільців, крамнички, заклади харчування, розважальні атракції тощо. Місцеві жителі мають роботу і стабільне джерело фінансування.

І ми могли мати на Косівщині такий об’єкт. Про створення в області туристично-мистецького комплексу «Маєток святого Миколая» йшлося в Указі Президента України №481/2006. З бюджету вже було заплановано виділити 2,5 млн грн на виготовлення проєктно-кошторисної документації, 600 тис. грн — на вольєрне господарство. Знайшли місце для будівництва — навпроти аеропорту, на території 169 га. За бюджетні (фінансування мало йти з Києва) та спонсорські кошти тут планували збудувати школу (щось на зразок зимового «Артеку»), дороги, комунікації, вузькоколійку. А довкола мало вирости гуцульське село (48 об’єктів): робітні народних майстрів, ресторани, колиби, готель, база відпочинку тощо.

І такий перспективний задум Косівщина не розвинула і не реалізувала. За Маєток святого Миколая почалися підкилимні, інформаційні, майнові, земельні та юридичні війни. Вони і досі тривають. Є охочі прибрати цей проект до своїх рук. В результаті виходить як у приказці: сам не гам і другому не дам.

Великі інвестори не мають наміру влазити у наші сварки і ризикувати своїми грошима. У районі бракує коштів на розвиток такого масштабного комплексу. Думаю, що межа росту Маєтку вже пройдена. Він так і залишиться цікавим, але дрібним і провінційним туристичним об’єктом.

Якби районна рада не створила альтернативного Маєтку святого Миколая, а Пістинська сільська рада не претендувала на земельну ділянку і споруди на території Маєтку, він міг розвинутися настільки, що сьогодні конкурував би за туристів з «Буковелем».

Мені і досі прикро усвідомлювати, що міг зробити на посаді директора НПП «Гуцульщина» набагато більше корисних і важливих справ, якби не було цих воєн місцевого масштабу.

Щиро заздрю сусідам-верховинцям. Косівчани зажди дивилися на Верховину як на глухе село. А це «село» вже обігнало нас за багатьма соціально-економічними показниками. Туристи, серед яких багато впливових і відомих людей, щороку їдуть відпочивати і брати участь у різних заходах саме туди, минаючи Косів.

Василь Пророчук,
ветеран праці, мешканець с.Соколівки.

«Гуцульський край», №39, 25.09.2020 року