Велика поетеса, письменниця, журналістка та громадська діячка

Серпень щедрий на свята. Тільки відсвяткувала Україна День Прапора і День Незалежності, і вже сьогодні відзначаємо велике церковне свято — Успіння Пресвятої Богородиці. А нам, жителям Косівщини, випала честь 25 серпня згадувати нашу землячку уродженку с. Розтоків, людину надзвичайної долі і таланту, письменницю, поетесу, громадську діячку, журналістку — і все це про Марію Влад.

Марія Влад (Ганцяк) народилася 25 серпня 1940 року в родині Миколи й Одокії Влад. Трудовий шлях розпочала на теренах Косівщини: працювала вчителькою початкових класів у Снідавці, а після закінчення факультету журналістики Львівського університету ім. Івана Франка, з 1959 року, працювала у Косівській районній газеті.

Марія Влад на концерті в Косівській школі мистецтв

У 1970 році доля розпорядилася так, що новим місцем проживання Марії Миколаївни стала Київщина, а згодом і столиця України. Тут пані Марія проявила себе в різних іпостасях: була активна в громадському житті — вона одна із засновників Жіночої громади Руху та Спілки солдатських матерів, одна з ініціаторів перевезення праху кардинала Йосипа Сліпого з Риму до Львова, від 1996 р. — голова жіночої організації «Горлиця».

Важливою була патріотично-просвітницька, державотворча та миротворча роль цієї прекрасної жінки: у 1993 р. вона була учасницею миротворчої місії ООН у Боснії, у 1980–1988 рр. обіймала посаду завідувачки відділу листів у газеті «Літературна Україна», у 1989–1991 рр. — референт голови НРУ (Київ), у 1992–1996 рр. — головний спеціаліст з питань ідеології, просвіти, преси Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України.

Працювала також редактором журналу «Welcome to Ukraine». Вела культурологічні програми «Як днювали?», «Щира бесіда» на Українському радіо. Пані Марія — авторка сценарію д/ф «Український батальйон» та серії публікацій «Українці на чужій війні».

Творчий шлях Марії Миколаївни, тоді ще Марічки (за її ж спогадами так називали її рідні), розпочався у 1950 році, коли почали друкувати її вірші — чисті і світлі вірші десятирічної дівчинки, яке у 1970-х рр. набуло яскравої літературної ваги завдяки виходу збірки «Грають у дримби вітри». Потім вже були «Живиця», «Мелодії травня», «Віно», «Чиста злива», «Час пробудження птиць», «Мова полонин», «Біла днина», «Вірші та поеми» та інші збірки а також етнологічна книга «Стрітеннє».

У 2000 р. вийшла книга новел релігійно-етичної тематики «Який цей світ», у 2009 р — «Святий Йосиф Обручник», у 2012 р. — збірка поезій «Світло слова», у 2012 р. — оповідання «Бурштинове диво», у 2013р. — оповідання про Гуцульщину — «Кедрове Божелісся». У 2015р. Марія Миколаївна видала останню книгу — вибрані поезії «Барвінкові розтоки», про яку написала: «Відбираю поезії з написаного за сімдесят літ і повертаюся у найсвітліше, у найболючіше. Вплітаю все це у барвінковий вінок — нехай пливе, розтікається і дарує по цвітці кожному. Виказане серцем, висповідане душею, — прийміть маленьке за велике».

Письменниця і поетеса до останнього подиху трудилася на благо краю. її творчі набутки налічують 10 збірок і понад 200 літературних творінь (вірші й поеми, новели й оповідки), а ще — численні публіцистичні та журналістські дослідження. Вона — учасниця багатьох вітчизняних і закордонних наукових, релігійних, літературних форумів і конференцій, автор ряду публіцистичних програм.

Творчість Марії Влад має і свого читача, і заслужені відзнаки. У 1972 році Марію Миколаївну прийняли до Спілки письменників України, а в 1976 році —до Спілки журналістів України. Нагороджена «Офіцерським хрестом з мечами» Спілки офіцерів України, Орденом княгині Ольги III ступеня, журналістською відзнакою «Золоте перо», премією «Благовіст» НСПУ за книжку «Який цей світ», дипломантка конкурсу «Коронація слова» за роман «Святий Йосиф Обручник».

Берегти пам’ять про цю багатогранну особистість дуже важливо. Адже Марію Влад і Гуцульщину поєднує не тільки місце народження та проживання у молоді роки. Вона — талісман Гуцульщини, легко і невимушено популяризувала наш край у своїх творах, возвеличувала природу і людей у свої віршах, надихала своєю любов’ю цілі гуцульські династії! Молодому поколінню, літературні симпатії яких тільки формуються, дуже рекомендую познайомитися із творчим доробком нашої землячки.

Принагідно скажу: чи багато ви знаєте вихідців та жителів району, які мають персональні сторінки у Вікіпедії? Отож-бо!

Марія Влад часто відвідувала Гуцульщину, намагаючись допомогти у вирішенні тих чи інших проблем не тільки літературним словом, але й ділом. Її авторитет часто ставав інструментом вирішення нагальних проблем для Гуцульщини і служив на благо розвитку краю.

У зв’язку з епідеміологічною ситуацією заходи зі вшанування пам’яті письменниці і поетеси Марії Влад, які планували провести 25 серпня, тимчасово перенеслися в інтернет-простір і на шпальти «Гуцульського краю». Звичайно, найкращим подарунком для душі є спільна молитва в Бозі, адже тіло — тлінне, душа — безсмертна, однак твори — вічні. Тому сьогодні ми пропонуємо читачеві побачити Марію Влад, знану і незнану, очима тих, кому пощастило свого часу спілкуватися із цією особистістю, чути її поезію в авторському виконанні, споглядати мудрість, спокій, велику любов до неньки України у витончених манерах розтоківчанки.

У 2013 році в Національному природному парку «Гуцульщина» відбулася зустріч із письменницею, на честь виходу книги «Святий Йосиф Обручник». Нижче наведені окремі спогади учасників тієї події.

«Вона увійшла до зали під нашими пильними поглядами і гучними оплесками — така тендітна, у розкішній вишиванці. Жінкам відразу сподобалася оригінальна гуцульська пацьоркова силянка на шиї поетеси. Марія Миколаївна тепло привіталася, назвавши ім’ями добру половину присутніх, що відразу ж зробило зустріч по-домашньому затишною. В її постаті відчувалося щось таке родинне, справжнє, українське. І хоча Марія Влад була вже на той час у літах, для мене вона була водночас і уособленням гуцульської берегині роду, і зовсім не схожою на бабусю. Це була Жінка з великої літери». (За спогадами Ірини Стефурак).

Про книгу «Святий Йосиф Обручник» Марія Влад сказала на тій зустрічі так: «Це — мій найбільший творчий здобуток, хоча він прозовий, а мене знають як поетесу. Робота над книгою наблизила мене до Бога та по-справжньому розкрила суть таїнства подружнього життя, що в наш час розмивається і занехаюється, а це ж найбільших скарб людського буття, запорука існування народу, нації і держави». Вона відзначила, що для того, щоб видати книгу, їй потрібне було благословення церкви, яке вона отримала від ректора Івано-Франківської теологічної академії, єпископа Софрона Мудрого. (За спогадами Василя Гуменюка).

Цікавою була інформація про те, що, виявляється, Марія Влад працювала в атестаційній комісії Міністерства оборони після проголошення Незалежності, і практично усі нині діючі військові статути української армії перекладено з російської саме нею.

Марію Миколаївну також делегували патріотичні сили України, разом з іншими представниками наукової і творчої інтелігенції, на зустрічі з тодішнім президентом України В.Януковичем, яка відбулася у 2012 році в Криму з питань запровадження державної програми розвитку української мови, яку за 20 років незалежності так і не прийняли. Саме там, під час переговорів, Марія Влад заявила: «Пане Янукович, ви не український президент!». Розповіла тоді також про свою працю у редакції «Літературної України», стосунки у Спілці письменників. (За спогадами Любомира Держипільського).

Окрім цієї зустрічі були і інші, не менш важливі та духовно наповнені події.

7 липня 2015 року Марія Влад черговий раз відвідала Косівщину, побувала також в обійсті Юрія Стефурака. З цієї теплої зустрічі найбільше запам’ятали радість, пожвавлення, непідробне захоплення в очах письменниці, коли вона побачила коней гуцульської породи, поголів’я яких є предметом великої гордості та титанічної праці тривалістю вже майже два десятки років господаря оселі! Марія Миколаївна у своїх творах описує таким чином, що відчувається велика повага не тільки до рідної землі, але й до всіх живих істот. А тому побачивши, що традиційна для регіону гуцульська порода коней, проблематику збереження якої вона не раз порушувала в своїх публікаціях, знайшла тих, хто опікується її розведенням і відродженням, була надзвичайно щасливою. (За спогадами Марії Пасайлюк).

Горджуся тим, що з Марією Влад ми були друзями. Кожна зустріч з нею була особливою, неповторною. Марія Миколаївна була надзвичайно гостинною. Вона належала до тих людей, які з радістю відчиняють двері своєї оселі для всіх, тим більше для земляків, і не випускала без того, щоб чимось не пригостити, навіть якщо візит був випадковим, незапланованим. У своїй київській квартирі вона демонструвала справжню гуцульську гостинність і примудрялася гостити стравами, споживаючи які можна було відчути себе серед гір та полонин.

Я, будучи багато разів у відрядженні в Києві, майже постійно гостював і ночував у помешканні М.Влад. Мені пощастило вечорами спілкуватися з Марією Миколаївною, вона із захопленням розповідала про своє дитинство, про роки юності, професійну діяльність, про дідів, батьків, про свою родину, яку безмежно любила. Щиро переживала за них, родинні звичаї і традиції. З болем у душі згадувала про становлення української державності, формування української армії, війну в Югославії, як її разом з іншими учасниками миротворчої місії вели на розстріл та багато іншого.

Пані Марія демонструвала свою бібліотеку рідкісних і надзвичайно цінних книг, які займали практично всю її квартиру-світлицю, розповідала про деталі їх походження і значимість для пізнання історії нашого народу. Марія Миколаївна завжди пригощала мене надзвичайно смачним борщем, він мені нагадував борщ моєї мами і, не повірите, — кулешею та гуслянкою! І ось, споживаючи ці страви на поверсі київської «хрущовки», до речі, вікна якої виходили прямо в ботанічний сад, приходить розуміння того, що саме завдяки таким людям, які не просто підтримують традиції, а живуть ними, формувалася незалежна Україна.

Марія Миколаївна була глибоко віруючою людиною, її квартира стала прихистком для багатьох стародавніх ікон. Вона казала: «Якщо траплялися на життєвому шляху якісь негаразди, то, переступивши поріг свого дому, я завжди відчуваю себе захищеною, а молитва під пильними очима святих завжди допомагала пережити негаразди».

На підтвердження своїх слів, Марія Влад вирішила презентувати мені часточку того, що надавало їй сил і благословення. Подаровану нею рідкісну Біблію у перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького (вид.1903р.), перевидану у 2007 році, я бережу тепер як сімейну реліквію. Марія Влад вела цикл передач на релігійну тематику на християнському радіо «Марія» та різних телепередачах.

А як вона переживала за збереження карпатських лісів! Це — окрема тема. Але окрім поезії, поетеса дуже часто порушувала питання вирубування лісів, екології на радіо і телебаченні, більше того, сама оббивала пороги обласних і київських чиновників, переконуючи, що варварське знищення природних ресурсів — це шлях у нікуди.

Не забувала Марія Миколаївна про нашу сім’ю навіть на відстані. Завжди турбувалася, телефонувала і пропонувала допомогу.  А оскільки була людиною добре обізнаною у нетрадиційній і традиційній медицині, то слухаючи її поради, можна було і тиск нормалізувати, і самопочуття поліпшити, не звертаючись до лікаря.

Кажуть, що в житті кожної людини4 є три матері: Матір Божа, матір Україна і матір, яка народила. Марія Влад теж була матір’ю — матір’ю-берегинею Гуцульщини.

Маю за честь згадувати її у 80-ту річницю від дня народження.

У 2012 р. в Києві відбувся творчий вечір і презентація збірки поезій «Світло слова» Марії Влад, у якому брали участь поет Дмитро Павличко, родина Марії Миколаївни і небайдужа до просвітницького слова громада. Схожа презентація також відбулася у Коломиї та Верховині. У 2015р. в Надвірній, у рамках XXII Міжнародного гуцульського фестивалю, відбулася перша презентація повної збірки поетичних творів Марії Влад «Барвінкові Розтоки». На Косівщині, практично щороку, в закладах освіти, бібліотеках і культурно-мистецьких осередках району відбувалися зустрічі з видатною письменницею і поетесою.

А 13 вересня 2017 р. Марії Миколаївни не стало… Догоріла свічка тієї, яка у своїй книзі «Стрітеннє, 1992» писала: «Може, правда, що ластівка — людська душа». 18 листопада 2018 року в селі Розтоках на фасаді ЗОШ І—ІII ступенів №1 була відкрита меморіальна дошка Марії Влад — поетесі, письменниці, журналістці, дослідниці та оспівувачці рідного краю.

Косівське товариство «Гуцульщина» разом з сектором культури Косівської РДА запланувало на честь 80-річчя від дня народження Марії Миколаївни провести культурно-мистецькі заходи зі вшанування її пам’яті. Вони мали відбутися 25 серпня 2020 року. Через карантинні обмеження захід переносили. Про що буде повідомлено додатково.

Юрій Стефурак,
директор Національного природного парку «Гуцульщина», голова Косівського товариства «Гуцульщина»,
поціновувач творчості Марії Влад.

«Гуцульський край», №35, 28.08.2020 року