На порозі нового року
Ще кілька днів вакацій ділять нас від хвилі, коли шкільні кімнати наповняться криком і гамором дітвори ріжного віку й пола. Пічнуться знову лекції, повні труду і зусиль, інколи займаючі, цікаві, а нерідко нудні й важкі як олово.
Пічнеться важка праця вчителів над вихованням повіреної собі молоді. І тут найважніша оправа в тому, щоби це виховання осягнуло свою мету, яка в нинішніх часах повинна бути тільки одна: виховати самостійних і характерних та сильних національно членів нашого громадянства.
Спинімся на хвилю на вище згаданій меті і випровадім відповідні внески, над якими в першу чергу повинні застановитись наші вчителі. Самостійність! Певність своєї сили, неоглядання на нічию поміч, тверда віра в силу волі оце повинно ціхувати молодця, котрий, покінчивши всі науки стане на порозі повної духової зрілости. А нам так бракує самостійних людей, які, не боячись риску, кинулись би у вир праці для себе, для свого народу!
Фото з «Календар Українського Товариства “Просвіта” в Аргентині» на 1936 рік
Скільки у нас фактів з життя, що молодець уже зрілий, з патентом в руках, оглядається безпорадно тільки за державною посадою, а всякі ради людей, щоб узятись до якоїсь іншої; кооперативної, просвітної і т.п. праці не знаходять у нього ні зрозуміння ні по слуху. Він боїться рискувати, він привик тільки думати про посаду, як про місце причалення до пристані, де міг би виконувати тільки призначену іншими працю.
Але самому думати, самому плянувати і виконувати він не в силі. А ще більше у нас таких молодих людей, котрі, не могучи знайти якоїсь роботи, нарікають на всіх і вся, а самі сидять, заложивши в розпуці руки, хоч бачать добре, що праці довкола багато і вона чекає на робітників… Та вони не мають сили братись до неї. Ще якби заплатили за це відразу, то може б і робили щось ради грошей, але щоб кинутись самому до праці .показати в ній свою енергію, свій хист це не для них. Вони бояться її, де мають самостійносте Таких людей нам не потреба! Проминули часи сентименталізму. Нам треба людей, котрі навчились би цінити силу своєї енергії і розмаху, людей, які не боялись би рискувати, не оглядались на державну посаду чи піддержку установ, а сміло брались до всякого доброго діла, яке приносить хосен рідному народові. А таких людей виховає тільки добра школа.
Характерність — це основна риса кожної людини. Свідомість правдивосте своїх поглядів і піддержка їх на кожному кроці, безінтересовність у праці для громадянства, чесність у постулованні з окруженням це основи характерности. А нам треба” якнайбільше характерних людей!
Усі переходи з одної політичної партії до другої ради гроша, вічне крутійство і замилювання очей другим, на кожному кроці ошукування, опльовування того, що ще перед хвилею було святе, інтриганство і т. п. це знаменне для нинішнього покоління.
Нинішня школа повинна різьбити гарні, сильні. ясні характери. А яка школа такий і нарід. Третьою. дуже важною суспільною конечністю є свідомість свого національного „я“. У нас нерідкі факти, що за миску сочевиці людина забуває найдорожчі цінности, якими є нація і віра й переходить у чужонаціональний табор.
Немало є й таких людей, котрі може в дусі почуваються членами своєї суспільности, але перед чужими вони лякаються до цього признатись. А коли неодин з таких людей одержить державну посаду, то тоді вже взагалі нічого не можна по ньому сподіватись. Школа мусить дати нам людей, у котрих свідомість своєї національности булаб така велика, що за неї вони готові булиб терпіти не тільки матеріально, але навіть фізично!
Нарід, котрий матиме таких членів, може бути спокійний за свою будучину. Людей самостійних, характерних і національно сильних може нам дати тільки наша, українська школа. Про це повинні завсіди памятати вчителі і не забувати, що виховують членів свого на роду.
Там, де нема рідної школи, де наші діти мусять учитися в чужій, слід негайно заложити свого школу. Колиж в одному чи другому випадку обставини на це не позваляють, то самі родичі повинні взяти в свої руки виховання дітей і своїми впливами дома шкідливі впливи неукраїнської школи. Це їх святий обовязок. Таке виховання вимагає, що правда, багате труду й заходів. Але цей шлях найкращий і найбільш доцільний. Іншого не може й бути. Памятаймо, що школа це кузня, в якій кується доля народу .
Степан Конрад. З газети «Діло». Серпень 1930 року.
Прислав Павлюк Богдан
