Нескорений командир
Цього року виповнюється 113 років від дня народження Головного командира Української Повстанської Армії Романа Шухевича, особи, яка, безперечно, була однією з найяскравіших постатей українського руху в XX столітті. Його участь в Українській Військовій Організації, Організації Українських Націоналістів, Українській Головній Визвольній Раді стала важливою запорукою розвитку цих структур та утвердження їхньої провідної ролі у боротьбі українців за свою незалежність.
Для Шухевича справою всього життя був військовий вишкіл повстанців. Стати блискучим командиром йому допомогли активна діяльність у «Пласті», заняття спортом, служба у польській армії, навчання в німецькій військовій академії у Мюнхені, участь як поручника у формуванні Карпатської Січі, як сотника — в Дружинах Українських Націоналістів, як підполковника — і потім генерала в УПА.
Незважаючи на значущість постаті Романа Шухевича в історії, його діяльність досі не досліджена належним чином. Однією з причин цього є те, що величезний пласт документів і матеріалів, які містять факти з життя видатного діяча українського визвольного руху є недоступними. Абсолютна більшість цих матеріалів знаходиться у спецфондах і сховищах різних архівів як таємні документи, що, по суті, є продовженням совєтської політики, яка була спрямована на забуття нашого минулого. Саме тому ми повинні знати якнайбільше правди про таких постатей, як Роман Шухевич. Сьогодні — він символ незламності України, але, на превеликий жаль, ми й досі не знаємо, де прах безсмертного генерала.
Народився Роман Шухевич, син Йосипа-Зиновія та Євгенії Стоцької, 30 червня 1907 р. у м.Львові. Він успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: патріотизм, інтелектуальність, високу культуру у ставленні до себе і оточення. Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом XIX століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських і військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.
У містечку Краківці на Львівщині минуло дитинство Романа Шухевича. У 1914 р. його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер — м. Камянка-Бузька). Там він закінчив початкову школу. Продовжив навчання у Львові у філії Академічної гімназії. Дух патріотизму зміцнив у гімназиста Романа полковник Євген Коновалець, який деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Від вересня 1926 р. до червня 1934р. навчався у Львівській політехніці, де здобув диплом інженера дорожньо-мостового фаху. У роки навчання Роман Шухевич був активним членом «Пласту» та різних спортивних товариств. Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, баскетбол, волейбол, біг, плавання, а також планерський спорт. Займався музикою і співом, був студентом заочного курсу за класом фортепіано. Улюбленими композиторами Шухевича були Гріг і Шопен.
Після звільнення від служби в польській армії у 1930 р. Роман Шухевич одружився з дочкою пароха с. Оглядів Наталією Березинською, з якою виховували двох дітей — Юрія і Марію. Під час німецько-совєтської війни Наталія з дітьми проживала у Львові, до арешту 17 липня 1945 р. Доля родини Головного командира УПА була типовою для сотень тисяч родин учасників національно-визвольного руху. Його батьків Йосипа (1879–1948) та Євгенію (1883–1956) Шухевичів, радянські спецслужби тримали під постійним наглядом, поки ті мешкали у Львові.
Батько помер на засланні у Кемеровській області. Мати була заслана до Казахстану, де і померла 30 червня 1956 р. Жертвами репресій стали брат Юрій, сестра Наталія, дружина з дітьми. Цього року 5 березня минуло 70 років від загибелі Романа Шухевича смертю героя у підпільній штаб-квартирі в с. Білогорщі біля Львова у бою з окупантами. Через 51 рік, 23 жовтня 2001 року з метою увічнення його пам’яті на тому ж місці було створено меморіальний музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича при Львівському історичному музеї.
Проведені за керівництвом Романа Шухевича організаційні та політично-програмні зміни, значно зміцнили ОУН і УПА й дали можливість успішно продовжувати боротьбу до кінця 1950-х рр. Недаремно сучасники довірили Романові Шухевичу керівні пости у визвольному русі. Його відзначили найвищими нагородами УПА — Золотим Хрестом бойової заслуги і кляси та Золотим Хрестом заслуги посмертно (15.ХІ.1950 р.). Іменували Гетьманським пластуном-скобом і нагородили Пластовим золотим хрестом. Роман Шухевич — одна з найвидатніших постатей національно-визвольної боротьби 1930-х–50-х рр., символ героїчної боротьби за Українську самостійну соборну державу.
У галереї національних борців XX століття постать Романа Шухевича посідає виняткове місце. Він брав безпосередню участь і був співорганізатором боротьби проти усіх окупантів України. Під його керівництвом виростала й протистояла ворогові нескорена армія та революційна організація. Життя й діяльність Головного командира УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича — «Тараса Чупринки» стали яскравим взірцем історичної пам’яті про героїчні змагання за українську державність і мають стати прикладом для прийдешніх поколінь української нації.
Для написання цієї статті використані матеріали з книги Миколи Посівнича «Нескорений командир».
Підготувала Людмила Луканюк,
завідувач Косівського філіалу обласного музею визвольної боротьби ім. С.Вандери.
«Гуцульський край», №27, 3.07.2020 року
