Великодні звичаї Косівщини

Кожна нація, кожний народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю.

Не вчити своїх дітей звичаїв – це такий же гріх для матері, як не молитися Богові.

В кожному селі на Гуцульщині є свої звичаї на Великдень і було б добре, якщо б бажаючі описали Великодні звичаї свого села чи містечка. Це було б цікаво знати всім людям і якщо в теперішній час таке святкування забирає інтернет, то тепер в час карантину, коли люди будуть сидіти вдома і втомляться вже від інтернету, то на наступний рік може захочуть відновити такі цікаві давні звичаї.

В нашому селі після Служби Божої діти цокаються писанками, це гарне видовище. Дорослі теж беруть в цьому участь. Чия писанка розбилася, то її забирає напарник.

Діти радіють, коли їхня писанка сильніша.

Тепер почали обливати один одного, але це не є старокутський звичай. Обливати нарядну людину водою з бутилки – це не святкова процедура. В поливальний понеділок, на Снятинщині (коли ми там жили в 1969 р.), поливають хлопці дівчат водою з одеколоном. Вони економно використовують цю рідину, а дівчата за це їм дають писанки. Там кожна дівчина пише на цей випадок багато писанок. У вівторок це роблять дівчата, а хлопці дають їм цукерки. Це є святково.

Вже в с. Черганівка там святкують по-іншому. Біля церкви проходять гаївки, в колі люди співають різні весняні пісні і називається це в них «Воротарочка».

У селі Космач Косівського району кожного року відбувається фестиваль «Етно-еволюція. Великдень у Космачі». Гості бачать виступи вокальних, хореографічних, театральних колективів. Усі бажаючі можуть взяти участь у майстер-класах з писан-карства, гончарства, гри на трембіті тощо. У селі розгорталася виставка-ярмарок виробів народного мистецтва.

Соколюк Ганна Несторівна, 1944 р.н. з села Шешори, розказала мені, коли я була в Косівській лікарні в кардіологічному відділенні як в них святкували Великодні свята і біля церкви проходили гаївки. Вони бралися попід руки по 10, а то й більше людей і кругом церкви в формі сонячних променів ходили і співали різні пісні. Тих променів було так багато, що кругом церкви було заповнено людьми. Це об’єднувало село, тому що там були і великі, і малі.

В даний час воно вже віджило, бо старші люди вже не можуть їх проводити, а молоді сидять в інтернеті. Дуже шкода, що таке святкування відходить від нас.

Ось одна з пісень:

1. Ой на горі жито, жито
По долині овес (2 р.)
2.На Великдень як задзвонять
Скажуть : «Христос Воскрес.» (2 р.)
3. На Великдень як задзвонять
Аж чути на гору (2р.)
4. Збирайтеся люди добрі
До Божого Дому (2 р.)
5. Збирайтеся люди
Беріть хрест в руки (2 р.)
6. Бо Ісус Христос не пристая
Терпить за нас муки (2 р.)

Старокутський хор на Великдень 1950 року. Світлина з книжки «Старі Кути зачарованої Гуцульщини»

Старокутський хор на Великдень 1950 року. Світлина з книжки «Старі Кути зачарованої Гуцульщини»

Якщо хтось знає якусь цікаву історію про когось, напишіть, то залишиться в памяті і не пропаде, а це головне в житті, що ми залишимо після себе.

Так як в ці Великодні свята в основному святкують всі вдома, то даваймо згадаймо цих хористів. Які вони молоді гарні! Я тільки знаю чоловіка, що сидить посередині – то є Лазорик (Ґодик) Василь, в другому ряду посередині я думаю що то є Джумарик (Ґеґовой). Якщо хтось впізнає своїх рідних чи знайомих – напишіть їх прізвище (можно прізвисько), імя і по-батькові.

Дякуючи тим людям, які зберегли в своєму сімейному альбомі давні світлини, ми можемо згадати тих людей, які вже давно в іншому світі. Адже вони жили в нашому селі, своїм голосом робили всі свята для своїх односельчан веселими, то заслуговують на згадку про них. Вічна їм пам’ять!!!

Уривки з книжки «Старі Кути зачарованої Гуцульщини»

Марія Сенюк

Share