Гуцул, який «становив загрозу» для III Рейху

З жалем мусимо констатувати: на Косівщині мало хто щось чув про Василя Костинюка. Якби не зусилля «Об’єднання гуцулів західньої діяспори» (Буффало-США), котре напередодні 100-річчя нашого талановитого земляка випустило збірочку його творів під назвою «Громова бартка» (хоча й мізерним накладом — всього 500 екз.), ця постать остаточно «канула б у Лету» — як говорили в античній Елладі… Прикметно, що вступ до книжечки (її обсяг — 76 сторінок), написав… викладач математики Львівського університету ім.Франка, професор Петро Тацуняк, він назвав свій короткий нарис «Василь Костинюк і його доба», й саме ця публікація є, по суті, єдиним джерелом інформації про Людину, яку би мали добре знати на Гуцульщині, а в Пістині та Яворові — й поготів!

Незадовго до свого відходу в засвіти, голова Братства ветеранів УПА Верховинського району Дмитро Сливчук передав для вивчення свій особистий фотоархів, де ми виявили маленьку світлину, на звороті якої є чітка помітка дата «12. 11.1924». На жаль, розпитати пана Дмитра, звідки в нього взялася ця фотографія, ми не встигли. Але, судячи з того, що вона знаходилася «у компанії», аналогічних відбитків з помітками радянських спецслужб на деяких із них, можна припускати: раритетна світлинка свого часу зберігалася, очевидно, в польських поліцейських архівах, котрі «успадкувало» НКВД після аншлюсу Галичини у вересні 1939 року.

Оскільки 1942-го Василя Костинюка розстріляли німецькі нацисти, то жодного «оперативного інтересу» ..для спецслужб СССР післявоєнного періоду ця надзвичайно цінна для нас (і єдина поки що збережена) світлина не представляла, перейшла до приватної фотозбірки що публікація послужить своєрідним «імпульсом» для пошуку інших фотозображень 20–30-х років XX-го століття, на яких Василь Костинюк може фігурувати як «невідомий».

Перейдемо, одначе, до окреслення бодай штрихів життєпису Василя Костинюка згідно з тим, що про нього повідомляє професор П.Тацуняк. Наш герой народився 1897-го року в селі Пістині у родині дяка, котрий тривалий час служив у різних парафіях Косівського повіту, але найдовше — у Яворові. На превеликий жаль, у цьому селі вже ніхто з опитаних нами старожилів такого дяка не пам’ятає, що зрештою і не дивно, адже з тих пір минуло ціле століття… Під час Першої світової Василя мобілізували до австрійської армії. Воював на італійському фронті, потрапив у полон і лише 1920-го повернувся на Гуцульщину Оселився згодом у о Красноїллі (нині Верховинський р-н) — там його батько продовжував дякувати.

Як молодий чоловік, котрий мав за плечима пристойну на той час освіту (абсольвент Коломийської гімназії і торговельної школи в Бродах), був учасником Великої війни (так Першу світову в країнах Західної Європи називають дотепер), свідком трагічних зусиль українців здобути державну незалежність, маючи талант до літературно-культурної діяльності, Василь Костинюк найперше взявся відновлювати діяльність гуцульського театру, що його у Красноїллі, як усім відомо, створив слобожанин Гнат Хоткевич.

Польська влада, яка «огнєм і мечем» окупувала територію ЗУНР («люб’язно поступившись» Буковиною на користь Румунії), попервах заборонила будь-яку діяльність у Галичині українських політичних партій і культурно-просвітницьких товариств.

Але згодом, утвердившись на завойованих землях і бажаючи продемонструвати світові певні кроки в плані представлення українцям автономії (що було зафіксовано у відповідних договорах — зокрема з Францією, котра надала вирішальну фінансово-економічну й військову допомогу новопосталій польській державі перед загрозою її поглинання більшовицькою Москвою), дозовано дозволила відновити діяльність «Просвіти» та інших товариств такого плану, а пізніше — й функціонування українських політичних партій, котрі в своїх програмах офіційно не ставили мети створення незалежної української держави.

Внаслідок політики, в Галичині постали Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) і Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП). Саме до лав останньої вступив Василь Костинюк — мода на «соціалізм» міцно утвердилася у Європі. Ніхто і гадки не мав, яких обрисів той соціалізм набуде в Московській імперії, закамуфльованій у милозвучній для вуха назві «Союз Радянських Соціалістичних Республік» (рос. «СССР»), чи, скажімо, в Німеччині після приходу до влади «Націонал-соціалістичної робітничої партії» Адольфа Гітлера і зміни назви цієї країни на «III Рейх».

Окрім зусиль з відновлення функціонування аматорського театру «а Іа» Гнат Хоткевич, Василь Костинюк розвинув бурхливу літературно-журналістську діяльність — пише вірші, коротенькі оповідання, новели, етнографічні розвідки (наприклад, «Чому люди пишуть писанки»). Друкує їх де це лиш можливо. А в 1927 р. разом з Іваном Волошиним засновує у Коломиї часопис-місячник «Український Верховинець», де публікує свої твори, підписуючи їх то власним іменем-прізвищем, то псевдонімом «Іван Клябука», закликаючи народ до гуртування навколо національної ідеї.

Детальної інформації щодо політичної активності Василя Костинюка в якості партійця УСРП нам віднайти не вдалося, — наприклад, чи балотувався він на виборах до польських сейму або сенату. Але якщо й так, то депутатом (тоді казали «послом») обраним точно не був. Проте його активної громадянської позиції щодо оборони прав гуцулів було достатньо, аби за ним здійснювався таємний поліційний нагляд, про що, як вже сказано вище, може свідчити виявлена нами світлина…

«Золотого вересня» 1939-го в Карпати прийшла червона армія, принесла сюди «реальний соціалізм» з усіма його перевагами й принадами. Найперше «визволителі» заборонили діяльність усіх без винятку політичних партій (УНДО і УСРП самі задекларували про припинення існування), а також громадських організацій («Просвіти», «Сокола-батька», «Каменярів» тощо), таємно репресувавши лише найбільш активних членів цих структур.

Але приорітетне «зацікавлення» нової влади викликали члени ОУН — абсолютно всіх, кого вдалося ідентифікувати і заарештувати, негайно депортували поза Урал на термін не менше 10-ти років. Очевидно, що члени інших українських партій (навіть КПЗУ!). З часом теж мали .бути заарештовані й ізольовані в Сибіру. Але, аби не тривожити місцеве населення надмірним розмахом репресій, відклали це «на потім», чому завадив раптовий напад 22 червня 1941 р. на СССР «союзника» по пакту Молотова-Ріббентропа.

Чи потрапив Василь Костинюк «у поле зору нквд» у період з серпня 1939-го по — червень 1941р. ми точно не знаємо, але, мабуть, «на прицілі» таки був: згідно з термінологією агітпропу СССР всі українські партії Галичини міжвоєнного періоду вважали «буржуазними» й «націоналістичними», тож наявність у назві партії терміну «соціалістичний(на)» ніяких «індульгенцій» від репресій не надавала. Але період «перших совітів» В.Костинюк пережив без наслідків за свою громадську діяльність і партійну приналежність. Мабуть, він не чекав нічого загрозливого і від приходу «соціалістів» із Заходу — вже «коричневого» забарвлення…

І тут він помилився і не взяв до уваги визначення «партійних конкурентів» з УНДО 30-х років, котрі в своєму друкованому органі «Свобода» писали: «Фашисти й комуністи — однієї мами діти, лиш у різних сорочках одіті…». Важко сказати — чи то за чиїмось доносом, чи на підставі аналізу попередньої діяльності (радше друге), на початку 1942-го Василя Костинюка заарештувала німецька військова розвідка Абвер. Його етапували до Коломиї і там після короткого слідства розстріляли, звинувативши в… співпраці з радянською владою.

Зрозуміло, що таке формулювання було абсолютно безпідставним: основна «провина» В.Костинюка полягала в україно-центризмі й безмежній любові до рідного народу і землі.

Весь хід історії за останні 700 років (від часу остаточної втрати державності українських земель) — це намагання усіх без винятку завойовників або знищити, або асимілювати українців, і головною перепоною у досягненні цієї стратегічної мети завжди ставали світочі української суспільної думки та апологети нашої національної ідентичності — зокрема діячі культури: в ХХ-му столітті, наприклад, композитор Микола Леонтович (вбитий чекістом 1921 р.), голова Яблонівської «Просвіти» Михайло Ясінський (замучений польськими уланами під час «пацифікації» 1931 р.), поетеса Олена Теліга (розстріляна німецькими нацист тами в Бабиному Яру 1942 р. композитор Володимир Івасюк (закатований спецелужбами СССР 1979 р.) — перелік можна продовжувати безконечно. І в цьому спискові є також місце для Василя Костинюка, зримий образ якого пропонуємо читачам газети з надією, що хтось із них таки доповнить нашу куцу інформацію більш детальними відомостями з біографії і літературно-мистецької творчості нашого земляка.

Василь Гуменюк,
член правління Косівського РО «Просвіта»,

Іван Маківничук,
заступник голови Верховинської районної ради Верховина — Яворів.

«Гуцульський край», №12, 20.03.2020 року