Сила молитви
Розпочався великий передвеликодній піст. Тепло стає на душі, коли щонеділі храми наповнюються віруючими парафіянами.
Чоловіки і жінки різного віку, молодь кожного тижня ходять на сумну хресну дорогу Ісуса Христа. Присутні на богослужінні з болем у серці розділяють муки Сина Господнього. Наче на собі, відчувають непосильний тягар хреста, бачать, як гострі цвяхи пробивають Його святе тіло, як у страшних муках Він помирає на хресті. Серед парафіян храмів Косівщини різних конфесій є чимало колишніх борців і страждальців за волю неньки-України. Напевне вони в думках згадують свою тернисту життєву стежину і ту хресну дорогу, яку пройшли наш нескорений народ, рідна Україна.
Щира сповідь перед Богом і священниками, святе Причастя — найголовніше у період посту. Спільна молитва допомагає кожному вірянину вистояти у важкі хвилини, пережити труднощі, перебороти біль, смуток, негаразди сьогодення. Більшість вірян складають сердечні молитви-подяки Синові Божому за Його мученицьку смерть на хресті в ім’я спасіння людства. Від обдарованих Богом отців духовних чуємо повчальні, зворушливі, настановні проповіді. Вони спонукають задуматись про сенс життя людини на землі, надихають на добрі діяння, щоб залишити гідний слід на землі і своїми вчинками заслужити добру пам’ять в родини, громади, а в Господа царство небесне. І вкотре пересвідчуємося, що в години смутку, горя — щира молитва найбільша розрада і підтримка.
Як одну з цінних і пам’ятних реліквій вважаю молитовник, якого мені ще у 2001 році подарував колишній настоятель Соколівської церкви пізніше отець-декан православних церков Косівщини, світлої пам’яті митрофорний протоієрей Дмитро Близнюк. У цьому молитовнику є молитва Оптинських старців для благочестивого вжитку. Хочеться процитувати її, можливо хтось з читачів-вірян впустить молитву в своє серце: «Отче, дай мені з душевним спокоєм зустріти все, що принесе мені прийдешній день. Дай мені цілком віддатися волі Твоїй святій, в усякий час цього дня, в усьому настав і підтримай мене. Які б я не одержав звістки протягом дня, навчи мене сприйняти їх із спокійною душею і твердим впевненням, що на все свята воля Твоя. В усіх словах та справах моїх керуй моїми думками і почуттями. В усіх несподіваних випадках не дай мені забути, що все послано Тобою. Навчи мене прямо й розумно обходитися з кожною людиною, нікого не соромлячи й не засмучуючи. Отче, дай мені сили знести утоми прийдешнього дня та всі події сьогодення. Керуй моєю волею і навчи мене молитися, вірити, надіятись, терпіти, прощати й любити. Амінь».
«Отче Наш». «Вірую» виговорюю устами з дружиною щоранку і ввечері перед сном. Перед поїздкою автобусом у душі молюся, щоб Всевишній благословив пасажирів і водія на щасливу дорогу. Як радять духівники проїжджаючи повз каплички, церкви, пам’ятні хрести бажано тричі перехреститись. Крім молитви Господньої молюся до Пресвятої Тройці, Пресвятої Богородиці, до святого Ангела-охоронителя. Молюся перед початком всякої доброї справи і по закінченні всякого доброго діла. Як і всі християни молюся з сім’єю і родиною перед їжею на свят-вечір та Великдень після освячення паски. Молимось всі і після їжі.
Коли внуки і правнук йшли першого вересня до школи, ми з дружиною читали молитву перед навчанням. А також у дні їхнього народження, ювілею знаходимо молитовник і читаємо вголос відповідного змісту ‘ молитву. Десятки разів читали молитви у час недуги когось із родини та вимовляли подячну молитву після видужання. Коли чуємо тривожні вісті про події на Сході нашої держави, то сама душа підказує читати молитву за Україну, яка завершується рядками: «Благаємо Тебе Премилосердний Господи, з’єднай нас усіх в єдину велику Христову сім’ю, щоб усі люди, як брати, славили величне ім’я Твоє завжди». У час посту добре молитись за упокій душ рідних, колишніх друзів, побратимів, колег по роботі.
Добре, щоб ті, у кого престижна робота, хто купається в матеріальних благах і достатку врешті опуститись на землю і в поклонах вимолювати в Господа прощення за свої гріхи. Серцем оцінити свої помилки, негідні вчинки. Усвідомити, що найбільш цінні духовні скарби, це перебування у Божій присутності. Добре, щоб кожен багатій усвідомив, що на цій землі не вічний. Що залишить котеджі, гонорові автомобілі, огорожі, як фортеці, гроші і в труну як і всім простим смертним (якщо хоч трохи був побожним) покладуть маленький образочок і тоненьку свічечку. На той світ ніхто ніколи ніщо не забирав з собою. Всім, хто йде тихо за обрій життя потрібна лише молитва на спасіння. У душі пишаюся тим, що наші улюблені горяни дуже віруючі люди. Що вони дотримуються усіх християнських заповідей, є носіями наших прадавніх звичаїв і традицій, які щиро вірять у велику силу молитви.
Іван Мисюк,
заслужений працівник культури України, член НСЖУ.
P.S. Автор цієї статті ще за життя писав її для «Гуцульського краю». Але прочитати її в газеті Іванові Юрійовичу не судилося. Родина, світлої пам’яті І.Ю.Мисюка, після відходу у вічність свого батька принесла його рукопис у редакцію часопису, який і публікуємо з незначним скороченням.
«Гуцульський край», №11, 13.03.2020 року
