Шість років — на чужині
До 80-річчя виселення у Сибір
9 лютого 1940 року з Пістинської сільської ради прийшла людина і сказала, що завтра нашу сім’ю повезуть у Сибір за те, що ми підтримуємо зв’язок з бандерівцями і є куркулями (таке рішення прийняли начальник міліції, начальник КГБ, воєнком і голова сільради). Так і зробили. Зранку приїхала фіра, на яку посадили всю сім’ю: діда, бабу і вісім дітей.
1960 рік — родина Якімишиних на Великдень
Повезли до Коломиї через Спас, на залізничний вокзал. Там посадили у смердючий критий товарний вагон, де вже було кілька сімей. Не дозволили навіть допекти хліб, який замісили заздалегідь. Домашні речі і майно порозбирали. Одну корову, три телиці, двох коней, шість овець, плуг і борону забрали до створюваного колгоспу, а дві корови і бика взяли місцеві активісти.
Їхали мої рідні місяць до місця призначення (Красноярський край, Партизанський район, дєрєвня Стойба). У селі їх поселили в барак і зразу відправили на лісоповал — заготовляти деревину. Не звиклі до морозів і без теплого одягу, вони застудилися. Відразу померли моя бабця Анна Федорівна і татова сестра Марія Іванівна.
Там їх і похоронили. Всі мої рідні хворіли на тиф і перебули Голодомор. Двох татових братів Миколу і Юрія — відправили на фронт (Друга світова війна). Вони воювали до її закінчення. Юрія поранили на війні.
До виселення мій дід працював лісівником у пана Яворського. Лісничівка (контора лісництва) була в урочищі Двірок. Під час війни тут проходив фронт і її спалили москалі (так говорили люди). Обхід діда був від Воловця до Ганзиної кринички, це недалеко від урочища Двірок. 15 березня 1946 року сім’я діда повернулась із Сибіру в с.Пістинь, а Микола Іванович і Юрій Іванович — з фронту. Одну свою корову застали живою і впізнали її серед корів голови Пістинської сільської ради. Він її не віддав і нічим не допоміг. Дуже багато допомогли бандерівці, які в той час ще діяли в нашому районі. Того ж дня, 9 лютого 1940 року, з с.Пістиня вивезли на спецпоселення до Сибіру, разом з моїми родичами, ще сім’ї лісників: Юрія Івановича Мироняка і Василя Онуфрійовича Морозюка.
Василь Якімишин.
«Гуцульський край», №7, 14.02.2020 року
